“Спочатку не було жодного результату, а потім — чотири співбесіди за два тижні”. Історія випускника Java-університету Нікіти Шамрая

Це продовження серії історій про студентів, що навчаються на менторському курсі JavaRush. Під час річного навчання на курсі студенти опановують Java завдяки вирішенню задач, лекціям, підтримці менторів та кооперації з іншими учнями у групах. Історія колишнього фільммейкера Нікіти Шамрая, що вирішив перекваліфікуватись у розробника, наповнена цілеспрямованістю. Він став студентом першого потоку Java-університету напередодні повномасштабного вторгнення, пройшов усю программу навчання та нещодавно знайшов роботу у продуктовій компанії.

Я думав, що програмування не для мене

У школі програмування здавалося мені неймовірно нудним та нецікавим: тоді я для себе вирішив, що це не моє. Проте математика і фізика мені подобались і, обираючи спеціальність в університеті, звернув увагу на факультет, пов’язаний з цими дисциплінами, але віддалений від програмування – радіотехнічний факультет КПІ, спеціалізацію “Радіоінженерія”. Викладання в університеті було досить застарілим: лабораторні та практичні заняття відбувались на обладнанні 70-х років. Навчання мене не зацікавило. На захист факультету, хочу сказати, що зараз вони модернізувалися, але в мої студентські роки такого не було. Крім навчання, я мав хобі – займався фотографією та відео. В мене виникла ідея: чому б не сконцентруватися на розвитку у цьому напрямку? Я отримав кілька комерційних замовлень від друзів, які просили щось зняти для них. Потім влаштувався відеомонтажером у невеличкий бізнес. Таким чином я пірнув у відеосферу значно глибше, ніж у навчання. Виявилося, що з відео у мене все доволі серйозно: я змінив місце роботи, виріс з відеомонтажера до фільммейкера. У процесі цієї роботи знайшов кількох колег, з якими почав тісно співпрацювати, разом ми створили власний відеопродакшн. Справи йшли добре: було багато клієнтів, наш рівень і дохід зростали. Минуло три роки, я розумів, що ми досягли певного рівня і щоб рухатися далі потрібно розвивати бізнес: шукати співробітників, знімати офіс, наймати нових клієнтів, проте це потребувало зовсім інших навичок і ресурсів. І тоді я задумався, як мені розвиватись далі.

Друг порадив мені хоча б спробувати Java

Кілька моїх однокласників зі школи стали успішними розробниками. Я пишався ними, але думав, що програмування не для мене. Після роботи у продакшені я розумів переваги роботи розробником: не лише з точки зору фінансів, а й з точки зору гнучкості — працювати можна з дому, додаткове обладнання, крім ноутбуку, не потрібне. У розробці я вбачав значно більшу перспективу кар’єрного зростання: якщо мені, як фільммейкеру потрібно було розвивати власний бізнес, то, працюючи розробниками, друзі могли професійно зростати на одному робочому місці. Один з моїх друзів теж вважав, що програмування — це не його історія, але все одно почав вчити Java, причому на JavaRush. Порекомендував і мені хоча б спробувати повчитись. Я прислухався до його поради і оформив передплату на JavaRush. Тоді саме почався коронавіруc: в мене було мало зйомок і багато вільного часу. Зараз я вже розумію, що самонавчання для дуже дисциплінованих людей, тому на той момент навчання заходило мені складно: я пройшов вісім рівнів і забив. До того ж, ринок трохи оговтався після коронавірусу і знову з’явились замовлення.

Майже рік я активно займався на курсах: з ранку до вечора, як на повноцінній роботі

Пройшло десь півроку, увесь цей час я жалкував, що кинув навчання. Одного разу мені на пошту прийшов лист із пропозицією вступити у Java-університет. Це було класним шансом, аби поновити навчання. Особливо мені сподобалась ідея з менторами, адже я з тих людей, яких мотивує присутність викладача або тренера. Провчився я не більше місяця, коли почалася повномасштабна війна. Звісно, після початку вторнення я вже не мав жодних замовлень, тому зміг повністю сконцентруватись на навчанні. Майже рік я активно займався на курсах: з ранку до вечора, як на повноцінній роботі. За програмою курсу пропонується спершу послухати ментора, а потім почитати лекцію, але я рухався по власній системі “почитати лекцію-послухати ментора”, тому що прочитавши лекцію перед заняттям, я міг сформувати список питань, які ми потім обговорювали з ментором. Таким чином, думаю, я краще закріплював пройдений матеріал. На мою думку, ментор — це головна фішка Java-університету. Кілька менторів, які викладали у нашій групі, були дуже залучені у процес навчання. Особливо хочу відзначити роботу ментора Олексія Капустника: людина має природжений талант вчителя. Зрозуміти основи програмування ООП людині, яка з цим ніколи не працювала, достатньо важко. Вважаю, що саме завдяки йому я зміг вивчити Java. Олексій міг дуже зрозуміло і детально відповісти на будь-які питання з програмування. Також хочу передати подяку ментору Валерію Кавєнькіну, який вів нашу групу на останніх модулях. Олексій запропонував для активних учасників групи невеликий міні-проєкт, щоб потренуватися. Він присвячував багато часу, щоб відповісти на наші питання: затримувався після лекцій, відповідав у позаробочий час. Під кінець навчання я створив власний pet-проєкт, а ментор Валерій порадив, як його покращити. Власне, завдяки його допомозі я зміг цей проєкт допилити. На поточній роботі він не знадобився, але була ще одна потенційна вакансія, інтерв’ю на яку було повністю побудоване на цьому проєкті: я розповідав, які технології використовував, як писав проєкт тощо.

Не чекайте швидкого вихлопу, а продовжуйте шукати роботу

Після закінчення навчання я стикнувся з тим, що треба проходити технічні співбесіди, а це було складно: хоч навчався я добре, але не розумів, як зібрати у голові всю ту інформацію для співбесіди. Щоб допомогти з цим, Валерій організував нам пробне інтерв’ю. Лише мені одному він присвятив чотири години вільного часу. Надалі це дуже додало мені впевненості у собі, допомогло підготуватися до пошуку роботи. Підготовка на JavaRush була якісною і об’ємною. Я був впевнений, що з таким рівнем знань будь-яка вакансія буде моєю. До цього я чув історії інших хлопців-розробників: вони навчались 3-4 місяці, а потім швидко знаходили роботу. Виявилося, що ситуація на ринку найму за останній рік значно погіршилась: вакансії джунів є, але їх мало. Крім цього, якщо раніше на джунів готові були розглядати новачків, тепер з’явилась жорстка обов’язкова умова – мінімум один рік комерційного досвіду. Я був розчарований через це, проте не покладав рук: активно розвивав свою сторінку у LinkedIn і паралельно готувався до технічних інтерв’ю, щоб бути готовим у будь-який момент. Спочатку не отримував жодних запрошень на співбесіди, але десь через місяць-півтора мого активного пошуку, почало вистрілювати багато вакансій. Загалом у мене було 4 технічних інтерв’ю. Зрештою, за співбесідами на одну з них, я і влаштувався стажером-розробником у продуктову компанію. Ідея в тому, щоб не чекати швидкого вихлопу, а продовжувати шукати, все може одночасно на вас звалитися.

Поради для тих, хто лише почав вчитись:

Шукайте на фріланс-майданчиках невеликі замовлення. Коли я закінчив навчання, то стикнувся з тим, що треба десь шукати комерційний досвід. Наприклад, я дізнався, що на UpWork є дрібні замовлення, з якими я можу справлятися. Я міг би робити їх ще на початку останнього модулю університету, але просто не знав про це. Шукайте роботу не лише в українських компаніях. На українському IT ринку зараз висока конкуренція, тому шукайте роботу усюди, де вам дозволяє знання англійської мови. Та, компанія, в якій я зараз працюю – вона працює і на українському, і на міжнародному ринках, але я влаштувався у європейський офіс. Заздалегідь готуйте конспект для проходження технічних інтерв’ю. Я витратив кілька тижнів, щоб створити таблицю-конспект з 300 рядків з питаннями і відповідями на інтерв’ю. Раджу не чекати, а одразу почати дивитись на Youtube записи співбесід і складати власний конспект для співбесід. Якщо б я робив це протягом навчання, то після закінчення мав би вже готову базу для інтерв’ю.