Почну з того, що я з себе представляю. Мені зараз 34 роки, я одружений, живу в Києві, працюю Android-розробником в одній із великих компаній. Я люблю спорт, лижі, люблю порядок та організованість у справах. Окрім робочих проєктів, у вільний час ми з друзями розвиваємо стартап.А тепер по порядку, як я до цього прийшов. Я виріс у звичайній неблагополучній сім’ї, 90-ті пошматували багатьох. У моєму житті не було людини, яка могла б порадити чи спрямувати в правильне русло. Тому закінчив технікум, потім покинув інститут. Далі де тільки не працював: менеджером, бухгалтером, системним адміністратором (за комп'ютером просиджував завжди) і купа всього іншого. Паралельно мене цікавило програмування, але думав, що люди навчаються в інститутах по 5 років, а мені вже нічого в цьому напрямі не світить. Але все ж таки хотілося зробити щось своє.
І одного разу я зрозумів, що хочу створити щось під Android (із самого початку користувався саме Android-девайсами). Поліз у Google подивитися, на чому пишуть під Android... Java! Ок, пішов шукати підручники. І ось тут я зрозумів, що людині, яка ніколи не стикалася з програмуванням, за підручником не під силу освоїти мову. Мені був потрібен хтось, хто підкаже. Так я потрапив на JavaRush. Правда, з самого початку мені було важко розбиратися в матеріалі, я кидав навчання, потім знову повертався. Так і йшло: 3 дні активно займаюся, потім на місяць закидаю. Але в той момент, коли я зважився оплатити курс — це стало поворотною точкою. Відтоді я почав вчитися стабільно щодня. Треба сказати, що для мене це було просто хобі, я тоді зовсім не думав, що зможу цим заробляти.
Через пів року навчання на JavaRush я почав вивчати фреймворки для Android. Поступово народився мій перший невеликий додаток. Саме тут моя наполегливість почала приносити плоди. Перше – я дізнався, що один мій знайомий вже давно Android розробник. Він з радістю відгукнувся на моє прохання допомогти розібратися. Він якраз починав стартап писати і погодився взяти мене з метою навчання (ніякий зп я не отримував). Він давав завдання, я у вільний час їх намагався робити, але часто безуспішно. Але цей досвід мені багато дав: робота в команді, робота з гітом, я побачив як може розростатися проект, дізнався що таке рев'ю коду і як писати не треба. Тут треба уточнити, що цим я займався у вільний від роботи час. А іноді і в обідню перерву. Мені було цікаво. Та й проект цікавий (зараз це вже повноцінний сервіс, один із найкращих у своїй категорії). Я, як і раніше, зовсім не замислювався про те, щоб йти на співбесіди. Це було лише хобі. Мені на той момент був уже 31 рік, і я думав, що в такому віці ніхто вже не візьме на роботу новачка.
Поворотною точкою для мене стала конференція з Java. Я не пам'ятаю, хто там виступав і звідки вони. Але мене дуже мотивував виступ жінки, яка на свою першу роботу програмістом влаштувалась у 39 років (дуже хотілося б її зараз відшукати та сказати дякую). Після цієї конференції я зрозумів, що треба йти на співбесіди. Отже, я створив резюме (вписав усе, що хоч якось стосувалося ІТ – і ледве вмістив це на одну сторінку). Період співбесід у мене тривав близько 3 місяці. Я робив тестові завдання, дізнавався купу нової інформації, брав відгули на роботі, щоб мати змогу піти на співбесіду. І ось одного чудового дня мені прислали оффер. Описати мої почуття на той момент неможливо. Це щось схоже як у фільмі "У гонитві за щастям", герой Вілла Сміта, один із двадцяти чоловік, отримав місце у фірмі. У перші два тижні роботи були думки, що я не пройду стажування, але поступово я вник у проект і все закрутилося. З того часу минуло вже кілька років. Я працюю вже в іншій компанії, у чудовій команді. Через стільки часу можу сказати, що я люблю свою роботу і це саме те, чим хочу займатися і далі.
PS Можливо, є якісь неточності, минуло вже кілька років і якісь моменти забулися.
Деякі тези-висновки:
На JavaRush я починав вивчати Java з повного нуля, до цього про програмування нічого не знав.
Так, я купував передплату, і на той момент для мене це була не така вже маленька сума.
Якщо не почати щось робити, то нічого не станеться
За правильного підходу з нуля і до першої роботи можна дійти за півроку. У мене це зайняло у кілька разів більше часу.
Онлайн-стажування та можливість попрацювати в команді – незамінні речі.
А тепер по порядку, як я до цього прийшов. Я виріс у звичайній неблагополучній сім’ї, 90-ті пошматували багатьох. У моєму житті не було людини, яка могла б порадити чи спрямувати в правильне русло. Тому закінчив технікум, потім покинув інститут. Далі де тільки не працював: менеджером, бухгалтером, системним адміністратором (за комп'ютером просиджував завжди) і купа всього іншого. Паралельно мене цікавило програмування, але думав, що люди навчаються в інститутах по 5 років, а мені вже нічого в цьому напрямі не світить. Але все ж таки хотілося зробити щось своє.
І одного разу я зрозумів, що хочу створити щось під Android (із самого початку користувався саме Android-девайсами). Поліз у Google подивитися, на чому пишуть під Android... Java! Ок, пішов шукати підручники. І ось тут я зрозумів, що людині, яка ніколи не стикалася з програмуванням, за підручником не під силу освоїти мову. Мені був потрібен хтось, хто підкаже. Так я потрапив на JavaRush. Правда, з самого початку мені було важко розбиратися в матеріалі, я кидав навчання, потім знову повертався. Так і йшло: 3 дні активно займаюся, потім на місяць закидаю. Але в той момент, коли я зважився оплатити курс — це стало поворотною точкою. Відтоді я почав вчитися стабільно щодня. Треба сказати, що для мене це було просто хобі, я тоді зовсім не думав, що зможу цим заробляти.
Через пів року навчання на JavaRush я почав вивчати фреймворки для Android. Поступово народився мій перший невеликий додаток. Саме тут моя наполегливість почала приносити плоди. Перше – я дізнався, що один мій знайомий вже давно Android розробник. Він з радістю відгукнувся на моє прохання допомогти розібратися. Він якраз починав стартап писати і погодився взяти мене з метою навчання (ніякий зп я не отримував). Він давав завдання, я у вільний час їх намагався робити, але часто безуспішно. Але цей досвід мені багато дав: робота в команді, робота з гітом, я побачив як може розростатися проект, дізнався що таке рев'ю коду і як писати не треба. Тут треба уточнити, що цим я займався у вільний від роботи час. А іноді і в обідню перерву. Мені було цікаво. Та й проект цікавий (зараз це вже повноцінний сервіс, один із найкращих у своїй категорії). Я, як і раніше, зовсім не замислювався про те, щоб йти на співбесіди. Це було лише хобі. Мені на той момент був уже 31 рік, і я думав, що в такому віці ніхто вже не візьме на роботу новачка.
Поворотною точкою для мене стала конференція з Java. Я не пам'ятаю, хто там виступав і звідки вони. Але мене дуже мотивував виступ жінки, яка на свою першу роботу програмістом влаштувалась у 39 років (дуже хотілося б її зараз відшукати та сказати дякую). Після цієї конференції я зрозумів, що треба йти на співбесіди. Отже, я створив резюме (вписав усе, що хоч якось стосувалося ІТ – і ледве вмістив це на одну сторінку). Період співбесід у мене тривав близько 3 місяці. Я робив тестові завдання, дізнавався купу нової інформації, брав відгули на роботі, щоб мати змогу піти на співбесіду. І ось одного чудового дня мені прислали оффер. Описати мої почуття на той момент неможливо. Це щось схоже як у фільмі "У гонитві за щастям", герой Вілла Сміта, один із двадцяти чоловік, отримав місце у фірмі. У перші два тижні роботи були думки, що я не пройду стажування, але поступово я вник у проект і все закрутилося. З того часу минуло вже кілька років. Я працюю вже в іншій компанії, у чудовій команді. Через стільки часу можу сказати, що я люблю свою роботу і це саме те, чим хочу займатися і далі.
PS Можливо, є якісь неточності, минуло вже кілька років і якісь моменти забулися.
Деякі тези-висновки:
ПЕРЕЙДІТЬ В ПОВНУ ВЕРСІЮ