JavaRush/Java блог/Random UA/Це не я, мені просто пощастило: як не дозволити синдрому ...

Це не я, мені просто пощастило: як не дозволити синдрому самозванця завадити успіху

Стаття з групи Random UA
учасників
Як часто ви думали, що склали іспит на "відмінно", тому що викладач був у гарному настрої, забуваючи про те, що готувалися до нього два тижні? Чи, наприклад, ви вигадали вдале архітектурне рішення програми, але списали це на випадковий успіх? Всі ці історії — симптоми синдрому самозванця. Синдром самозванця не є психічним захворюванням, це швидше психологічне явище, при якому людина не здатна приписати свої досягнення власним якостям, здібностям та зусиллям. Синдром може виявлятися у роботі, навчанні, захопленнях — скрізь, де потрібний досить високий рівень експертизи. Людина, яка володіє цим рівнем експертизи, через низьку самооцінку не може повірити в те, що справляється зі складними завданнями, а тому їхнє рішення приписує іншим людям, випадковості чи щастю. "Це не я, мені просто пощастило": як не дозволити синдрому самозванця перешкодити успіху.Синдром самозванця пов'язаний зі страхом провалу, який у свою чергу заважає ризикувати та вирішувати складні завдання, як у роботі, так і у навчанні. Виходить, синдром самозванця безпосередньо заважає розвиватися людині як професіоналу. Ми поговоримо про причини виникнення цього синдрому і про те, як з ним можна потоваришувати.

Коли відчуваєш себе шахраєм

Вперше термін «феномен самозванця» з'явився у 1978 році у статті Пауліни Кленс та Сюзанни Аймс, за спостереженнями яких багато успішних жінок були схильні вважати, що вони не розумні та що оточуючі переоцінюють їх. Почуття при синдромі самозванця можна поділити на три категорії:
  • Відчуття себе шахраєм, коли людина вважає, що не заслуговує на досягнутий успіх або професійну позицію, вважаючи, що оточуючі помилково думають інакше. Як правило, такі думки йдуть рука об руку зі страхами бути викритим, наприклад, що колеги зрозуміють, наскільки людина, схильна до синдрому, некомпетентна у своїй професійній галузі. Страх викриття значно збільшує страх провалу, і навіть страх перед успіхом, оскільки передбачається, що успіх — це велика відповідальність.
  • Пояснення своїх успіхів удачею чи іншими зовнішніми причинами, але не своєю працею чи здібностями. Водночас людина боїться, що наступного разу їй не пощастить.
  • Знецінення своїх успіхів, коли людина вважає, що зроблена справа була надто легкою і не заслуговує на велику увагу.
Для наочності наведемо історії людей, які страждають на синдром самозванця.

Борис, розробник:

Ця штука переслідувала мене більшу частину моєї кар'єри. Спочатку в мене не було освіти, а потім чим більше я дізнавався з досвідом, тим більше я розумів, скільки всього ще не знаю. Тож це не сприяло рятуванню від цієї справи. Проявляється синдром буквально так, що ти вважаєш, що не відповідаєш займаній позиції, що тобі не вистачає знань/досвіду/освіти. Через це почуваєшся невпевнено, нестабільно. Цікаво ще те, що я на 10-му році кар'єри вирішив змінити системну розробку на С/С++ на бекенд розробку на Go. Вийшло так, що я лише кілька років, як усвідомив себе досвідченим фахівцем, якого цінують — і відразу всю цю впевненість зруйнував, перейшовши в нову предметну галузь. Толку від того, що я вмію драйвера для ядра linux писати, якщо мені потрібно json по http ганяти туди-сюди? І знову синдром самозванця на рік-другий отримав.

Оксана, редактор:

Довгий час я вважала, що роботу мені пропонують просто так, бо пощастило, або коли вони впізнають мене краще, то зрозуміють, що я не розумна, а тупа. Зараз теж є таке, коли я думаю, що є «легка робота», а ця «легка робота» — це пів місяця підготовки, 8 сторінок тексту та 5+ опитаних людей. Здолати це допомогла психотерапія, бо це вже було проблемою: я бралася за купу низькооплачуваної роботи, думала, що який я там фахівець, я дурень.

Звідки береться "самозванець"

Про синдром самозванця написано багато. Головне, що варто засвоїти — те, що він з'являється на базі заниженої самооцінки. Причин тому безліч — багато критики чи відсутності уваги від батьків у дитинстві, психологічна травма, несподіваний провал, з яким ви зіткнулися вже у дорослому віці — усе це може призвести до того, що людина перестає вірити у власну компетентність. Цікаво те, що синдром самозванця йде пліч-о-пліч з ефектом Даннінга-Крюгера — когнітивним спотворенням, яке полягає в тому, що люди, які мають низький рівень кваліфікації, роблять помилкові висновки, приймають невдалі рішення і при цьому нездатні усвідомлювати свої помилки через низький рівень своєї кваліфікації. Як стверджують психологи, висококваліфіковані люди, навпаки, схильні занижувати оцінку своїх здібностей і страждати від недостатньої впевненості у своїх силах, вважаючи інших компетентнішими (ось вам і синдром самозванця). Одне з пояснень такого взаємозв'язку самооцінки людини та її професійних компетенцій полягає в тому, що чим більше людина набуває досвіду у певній сфері, тим більше усвідомлює, скільки прогалин у знаннях ще потрібно заповнити. Також люди з високим рівнем кваліфікації помилково вважають, що завдання, які їм легкі, є легкими й для інших людей. Це не я, мені просто пощастило: як не дозволити синдрому самозванця завадити успіху - 2Де ми професійно оцінюємо себе? У соціумі. Я пропоную розглядати соціум як місце задоволення наших потреб. Чому ми поєднуємося з іншими людьми, наприклад, у компанію? Тому що таким чином ми можемо отримати більше грошей, більше стабільності, перспектив тощо. У соціумі є система вимог і правил, яких треба дотримуватись, щоб соціум вас прийняв. Будь-яка професійна спільнота має свої правила та вимоги та контролює їх дотримання. Оскільки людина істота зграйна, то у неї існує і страх вигнання зі зграї. Те, як до людини ставляться у професійному світі, для неї запорука того, що вона отримає ресурс, захист. Ця оцінка безпосередньо пов'язана з нашим почуттям безпеки. Професійна спільнота знає про це, тому оцінка нашого професіоналізму використовується як інструмент впливу. Важливо, щоб ми знали, що наша професійна самооцінка є інструментом для нашого роботодавця, яким можуть впливати на нас. Коли людина дорослішає, відбувається присвоєння самооцінки. Тобто людина приймає те, що думають про неї люди. Чим важливіша для нас людина, тим важливіша її оцінка для нас. Якщо у дитини мало інформації про навколишній світ і впливу на ситуацію дуже мало, то дорослий відрізняється тим, що може виносити власні судження — в нього достатньо аналітичних здібностей, щоб оцінювати того, хто його оцінює і тому приймати чи не приймати чужу оцінку особистості. Що таке адекватна професійна самооцінка?Перше, що має бути, це гарне ставлення до себе. У людей із синдромом самозванця тут виникає збій — вони не ставляться до себе добре. Друге — це знання людиною своїх сильних і слабких сторін. Впливати на самооцінку такої людини складніше. Третє — знати, що потрібно професійній спільноті з ваших сильних сторін. І чого ви хочете самі. Що надає людині адекватність професійної самооцінки?Вона дає стійкість у відстоюванні своїх інтересів, людину важко «продавити» та змусити щось зробити. Стабільна самооцінка також дає свободу дій: задоволення потреб, амбіції, більшу стійкість у проблемній ситуації та більшу гнучкість. При синдромі самозванця самооцінка занижена настільки, що виступає деяким фільтром, якою не проходять позитивні оцінки соціуму. Синдром самозванця, як правило, притаманний успішним людям. Різниця між людиною з вкрай низькою самооцінкою та людиною із синдромом самозванця в тому, що люди з катастрофічно низькою самооцінкою зазвичай через неї багато чого побоюються. Люди з синдромом самозванця, як правило, діють, але в цій діяльності завжди багато напруги та страху: "А я точно відповідаю вимогам?", "А що мені зараз скажуть?" Є ситуації, під час яких синдром самозванця загострюється: тоді, коли людина робить щось нове та значуще. Наприклад, йде на співбесіду у нову сферу.

Що робити із самозванцем?

З самозванцем треба потоваришувати. Уляна Ходорівська виділяє кілька рекомендацій, як це зробити:
  • "Присвоїти самозванця". Буквально треба сказати самому собі, що це частина вашої внутрішньої реальності, а ви доросла людина. У дорослої людини є можливості та інструменти, щоб керувати своїм самозванцем.
  • Відокремити ставлення себе як до людини від професійної оцінки ваших якостей. Ставлення до себе, як до людини краще опрацьовувати з психотерапевтом, а ставлення до себе, як до професіонала, можна опрацювати самостійно. Присвоєння самооцінки — це відповідь на запитання: "А що я про себе думаю?». Друге питання: "Як мене оцінює ринок?». Ваша власна думка про себе, як про професіонала може бути нижчою за плінтус, але якщо соціум при цьому платить вам гроші, це індикатор того, що проблема швидше з самооцінкою, ніж з професійними якостями.
  • Запитати себе: "Навіщо мені самозванець?"Інколи трапляється, що самозванець нас не пускає в ті ситуації, до яких ми не готові і працює як захисний механізм.
  • Дізнатися про свої межі, як професіонала. Сильний професіонал зі стійкою самооцінкою знає, де його ядро ​​компетенцій (тобто те, що він робить найкраще). Це потрібно для того, щоб розуміти, чого ви хочете та як цього досягти.
Чи є у вас синдром самозванця і чи заважає він вам у вивченні програмування? Чекаємо ваших коментарів.
Коментарі
  • популярні
  • нові
  • старі
Щоб залишити коментар, потрібно ввійти в систему
Для цієї сторінки немає коментарів.