— …тобто архітектурно питання не в самій фічі, а в тому, як ми її розгортаємо під навантаженням, — роняє Тьома в мікрофон і відкидається на стілець. Легко й упевнено, як завжди.
Фразу він підібрав хвилину тому. Її обронив хтось із сеньйорів на початку дзвінка — Тьома вихопив її, переставив кілька слів, додав спереду «архітектурно» і повернув в ефір уже як свою. На тому боці кивають. У чаті дзвінка хтось ставить «+1», і Тьома ловить цей плюсик краєм ока з тихим внутрішнім «працює».
— Тьом, а що зі строками? До пʼятниці витягнеш? — діловитий голос менеджера.
— До пʼятниці зроблю, — відповідає Тьома, не кліпнувши.
Він не витягне до пʼятниці. Він, чесно кажучи, поки що навіть не дуже зрозумів, що саме треба зробити. Але «до пʼятниці зроблю» звучить так гладко й упевнено, що уточнювати нікому не хочеться. У цьому й весь фокус: говори спокійно — і тобі вірять.
— А з чергою як, через брокер пускаємо чи власноруч?
Невелике замішання. Пів секунди — і все.
— Слухайте, давайте я все по черзі розпишу й скину текстом, щоб не на словах, — каже Тьома рівно тим тоном, яким закривають питання, а не тікають від них. — А то на дзвінку потонемо в деталях.
— О, давай, так зручніше.
Зручніше. Усі задоволені, усі розходяться. Тьома тягнеться за стаканом кави з собою — з логотипом від себе, як годиться, — і робить ковток із виглядом людини, яка щойно героїчно розрулила тему, а не зіскочила з неї. «По черзі» він, звісно, не розпише — ні сьогодні, ні, чесно кажучи, завтра. Але це вже турбота завтрашнього Тьоми. Сьогоднішній — молодець, і крапка.
Це був останній дзвінок на сьогодні. Та коли ж вони вже закінчаться?
Тьома вже тягнеться закрити вкладки й піти додому, коли в месенджері щось змінюється.
Не надходить нове повідомлення. Не падає заявка в друзі. Просто вгорі списку контактів зʼявляється імʼя, якого секунду тому там не було: Артем2036.
Тьома машинально хмуриться. Так не буває: щоб тобі написали, людина спочатку має додатися до твоїх контактів — а цей уже в списку, ніби Тьома колись його додав. Дивина навіть не в тому, що незнайомець пише. Дивина в тому, що незнайомець взагалі в чаті.
— Привіт, Артеме. Я — ████████ старший. Мені дуже багато чого хочеться тобі сказати. У мене є інформація, яка дуже сильно нам допоможе. Думаю, тобі має сподобатися.
— Ти взагалі хто?
— Я — ████████, ми ████████. Я хочу поділитися з тобою ████████. Вона кардинально змінить твоє життя!
— Мені нічого не зрозуміло. Тут найважливіші місця зафарбовані. Це новий вид цензури чи ти жартуєш?!
— Я знав, що вони ████████ ChronoGuard. Гаразд, давай спробуємо інакше. ████████████████ надійшло?
— Знову весь текст зафарбовано чорним. Ти взагалі хто? Що відбувається?
— Я спробую скинути тобі відео. Там ████████. Це дуже важливо. Від цього буквально залежить твоє життя!
А потім у чат падає відео. Тьома тисне play. Кадр завантажується — і на секунду в офісі стає дуже тихо.
На екрані — він сам. Тільки старший, років на десять: те саме обличчя, але жорсткіше, втомлене й зібране, з якоюсь важкістю в очах, якої в Тьоми поки ще немає. Це не схоже на дурний монтаж — занадто впізнавана міміка, занадто точний погляд, занадто неприємно-знайоме відчуття «це я, тільки після довгого важкого життя».
Відео закінчується. Тьома відмотує до обличчя, збільшує. Своє, тільки постаріле, й усмішка та сама. У 2026-му будь-якому школяреві дай вечір — він тобі президента в балетній пачці зробить. Хтось постарив його фото, скопіював голос, домалював гарний відʼїзд камери. Дорого, до речі. З душею.
Чат теж затихає. Тьома ще кілька секунд дивиться на екран, чекає продовження — але Артем2036 більше не пише. Розмова закінчилася так само різко, як почалася.
Тьома відкидається на стілець. Що це взагалі було? Якийсь розвод? Пранк? Початок пранку?
Зрозуміло, що нічого не зрозуміло. Але дуже цікаво. Тьома любить загадки. Дуже цікаво, що ж станеться завтра. І вперше за кілька років Тьомі хочеться не відтягувати ранок, а щоб він швидше настав.
ПЕРЕЙДІТЬ В ПОВНУ ВЕРСІЮ