Зранку Тьома приходить на роботу вже напружений. Не те щоб хвилювався — просто весь день краєм ока стереже прохід між столами. Хтось іде повз — Тьома на частку секунди підіймає очі: чи не Олег. Сам собі обіцяв не накручувати себе, тримати емоції під контролем, але обіцянка не тримається.
Ближче до обіду до нього й справді підсідає Олег — сухий, трохи буркотливий розробник зі старої школи, з тих, хто, здається, уже все бачив і нічому не дивується. Механічна клавіатура клацає в нього під пальцями, мов друкарська машинка, на столі стирчить колючий кактус, а поруч — Тьома коситься — стоїть жовта гумова качка, така, яку дітям кладуть у ванну. Олег ставить свій стілець так, щоб було видно Тьомин екран, і сухо, по-діловому, ніби зачитує розпорядження, каже:
— Артеме. Слухай сюди.
Тьому це «Артеме» трохи дряпає — холодне, як у лікаря в реєстратурі, без жодного натяку на теплоту. В офісі його всі звуть Тьомою, а цей ніби навмисне тримає дистанцію повним імʼям. Але Тьому зачіпає не імʼя, а качка.
— Слухай, — буденно продовжує Олег. — Згори затіяли експеримент із новим ШІ-інструментом. Claude Code називається. Тобі пропонують спробувати.
Тьома слухає краєм вуха — погляд так і липне до жовтої качки.
— Дядь Олеже, — киває він на неї з наївним виглядом, — що це за качечка? Дитинство, чи що, згадалося? У ванній не вистачає?
«Дядь Олег» у Тьоми виходить з іронією: вголос — шана до старшого майстра, а насправді — легкий підкол, мовляв, дід ти, Олеже, уже зовсім старий. Олег це «дядь» ловить, але тлумачить на свій лад — чує повагу до стажу й ледь помітно задоволено примружується. Обидва залишаються при своєму.
— Це робоча річ, не іграшка, — бурчить Олег і відсуває качку трохи вбік, ніби прикриває. — І звати його Васька. Підростеш — розповім, навіщо. Не чіпай.
Тьома ховає посмішку. Дорослий чоловік, а у ванній іграшки тримає — смішних приводів для приколів хоч відбавляй. Про себе він уже вирішив: за нагоди неодмінно втре цьому занудному дядькові Олегу носа — з усіма його кактусами, качками й клавіатурою, що клацає, з XIX століття. Вибачте, з XX-го.
І саме тут у Тьоми все стає на місце. Саме Олег. Саме сьогодні. І пропозиція — слово в слово, як учора прилетіла крізь перешкоди. Учорашнє повідомлення «завтра ... Олег ... експеримент» прямо стосувалося Олега перед ним і було настільки точним, що на випадковість це вже не спишеш.
Скепсис остаточно не зникає — десь на тлі ще крутиться думка, що, може, про експеримент уже знає пів офісу. Але віриться в це слабо. Той, хто писав із месенджера, знав про сьогоднішній день більше, ніж міг би знати випадковий чоловік з вулиці.
Олег не тисне й не наполягає. Навпаки, одразу здає назад:
— Узагалі-то можна відмовитися, май на увазі. Я сам від цієї ШІ-штуки не в захваті, — і інтонація в нього рівно така, з якою старші співробітники говорять про чергову модну забаганку начальства. — Інші вже відмовлялися, до стінки за це нікого не ставлять. Не підійде — ну й гаразд.
А Тьому це тільки підстьобує. Якби день був звичайний, він би й сам відмовився — зайва метушня з незрозумілою програмою, кому це треба. Але день не звичайний. Якщо всі звернули вбік, а йому вчора крізь перешкоди вказали саме на ці двері — значить, туди й треба йти. Чим легше відмовляють, тим сильніше тягне глянути, що за ними.
Він погоджується так швидко, що Олег трохи підводить брову. Але щойно Олег на щось відволікається, Тьома строчить у чат Артему2036:
— Олег. Експеримент із Claude Code. Один в один, як ти казав. Хто ти взагалі?
— Не витрачай ████████ на мене. Запитай того, хто поруч.
— Ти можеш нормально відповісти? Хто. Ти. Такий.
— █████████████████ не можу за тебе. Лише напрямок.
Тьома перечитує зафарбовані рядки двічі. Оце так. Ну, якщо вже ти сам додався до людини — то розклади йому все по поличках. А замість інструкції крізь чорні плашки виразно проходить лише одне — «запитай того, хто поруч». Його, по суті, відсилають назад, до колег за сусідніми столами.
Та разом із роздратуванням приходить і тверезий погляд. Хто б той незнайомець там не був, проживати день замість Тьоми він явно не наймався. Максимум — ткнути пальцем у двері, а входити Тьомі самому, своїми ногами. І логіка в цьому є: жодні інструкції з месенджера однаково нічого б його не навчили. Тьома ховає телефон у кишеню і повертається до Олега — раз уже той і є «той, хто поруч».
— Слухай, скажу чесно, — зізнається він у тому, у чому зазвичай соромляться зізнаватися. — Я про цей Claude Code навіть не чув. Що це взагалі таке? Мені його качати звідкись треба, ставити, налаштовувати?
— Треба, — киває Олег і присуває до себе блокнот. — Записуй, а то забудеш половину.
І починає перелічувати.
Сам агент. Утиліта для розпізнавання мовлення, якщо диктувати захочеш, і до неї окремо рушій — пів гігабайта майже. Пара розширень до ШІ-агента. Далі... середовище розробки, до нього три плагіни. Потім друге середовище, на вибір, до нього ще два плагіни. Node, Python, Java, збирач до неї. Гіт, а на вінді до нього ще окремий термінал.
Тьома рахує пальцем по рядках і збивається на другому десятку.
— Дядь Олеже. Скільки це всього?
— Вісімнадцять, — каже Олег буденно. — Плюс залогінитися доведеться в кількох місцях, ключі прописати. Якщо сядеш просто зараз і не будеш відволікатися — до вечора, думаю, впораєшся.
— До вечора?!
— А ти як хотів, — Олег навіть трохи дивується. — Це тобі не застосуночок із магазину поставити. Нормальне робоче місце розробника збирається день, і це ще якщо нічого не відвалиться. У мене першого разу три дні пішло, щоправда, там і інтернет був інший.
Він допиває каву, підводиться і вже від проходу кидає через плече:
— Тож налаштовуйся на довгий вечір. Будуть проблеми — гукай, підкажу, де що скачати.
Він іде. Тьома залишається сам на сам із блокнотом, у якому вісімнадцять пунктів, і з ясним розумінням: сьогодні він не зробить нічого. Взагалі нічого. Весь день піде на те, щоб просто підготуватися до роботи.
Він тоскно тягнеться до телефона — і бачить, що в чаті вже висить повідомлення від Артема2036, яке надійшло кілька хвилин тому, поки Олег диктував свій список.
Чорних плашок у ньому майже немає.
— Нічого не став. Вісімнадцять програм — це ████████ старий спосіб. Я зміг протягти тобі доступ до справжньої технології з майбутнього.
— Вона називається JavaRush AI. Відкривай — там усе вже працює. Ставити й логінитися не потрібно.
— Універсальний інсталятор я тобі скину пізніше, увечері. Один, замість усіх вісімнадцяти. А зараз не витрачай день — іди знайомитися.
Тьома перечитує двічі.
Потім дивиться на блокнот із вісімнадцятьма пунктами. Потім знову в чат.
— То що мені робити?
— З ким знайомитися?
— Відкрий задачу. Праворуч буде панель — якщо згорнута, розгорни.
— Унизу поле для введення. Пишеш словами, як у месенджері. Ну і привітатися не забудь.
ПЕРЕЙДІТЬ В ПОВНУ ВЕРСІЮ