Розгін

1. А давай ще

— Льохо. А давай ще.

— Що саме ще? — уточнює Льоха.

— Ну ще гру. Іншу. Ти ж наче казав, що можеш усе.

— Можу, — погоджується Льоха без хибної скромності. — Тільки «іншу» — це не задача. Іншу яку?

Тьома замислюється. З клікером було зрозуміло: кулі, клік, рахунок. А тепер треба самому придумати, чого він хоче.

— З дитинства щось. Памʼятаєш, була така — унизу ракетка, зверху стіна з цеглинок, мʼячик скаче, ти його відбиваєш, цеглинки розлітаються?

— Памʼятаю, — каже Льоха. — Класика. Ракетка їздить ліворуч-праворуч, мʼяч відскакує від стін і від ракетки, зачепив цеглинку — цеглинка зникає і крапають очки. Промазав повз ракетку — мʼяч полетів униз, партія скінчилася. Так?

— Так!

— Бачиш, — зауважує Льоха, — ти щойно за десять секунд розповів правила гри Arkanoid. Це і є та робота, яку за тебе ніхто не зробить. Далі — до Сашка.

Тьома пише:

Сашку, зроби браузерну гру-арканоїд у файлі arkanoid.html. Унизу ракетка,
їздить ліворуч-праворуч за курсором і за пальцем. Зверху стіна з кольорових цеглинок. Мʼяч відскакує
від стін і від ракетки, влучив у цеглинку — цеглинка зникає, +10 очок. Мʼяч полетів
униз повз ракетку — гра скінчилася. Рахунок на екрані.

Рядки побігли. Тьома вже не підтискає плечі в очікуванні простині коду — він просто дивиться, як у дереві файлів зʼявляється новий файл.

Правою кнопкою по файлу, Run. Ракетка. Стіна. Мʼяч пішов.

Перша цеглинка розлітається, і Тьома ловить себе на тому, що подався до екрана. Друга, третя. Мʼяч іде вбік, він тягне ракетку — устиг. Рахунок біжить.

Хвилин через пʼять він відривається і розуміє просту річ: він зробив дві ігри. За пів дня. Не написавши ані рядка коду.

2. Доробити — це теж задача

Тьома ганяє мʼяч ще пару партій і починає помічати шорсткості. Цеглинки всі однакові. Розбив одну, розбив двадцяту — відчуття те саме. Нудненько.

— Слухай, — пише він Льосі. — А переробити можна? Чи як уже зроблено, то все, пізняк?

— Можна, — відповідає Льоха. — І це, між іншим, важлива штука, запамʼятай її.

— Ти не зобовʼязаний усе придумати заздалегідь. Не треба сидіти й годину складати ідеальне завдання. Зробив як вийшло — подивився — сказав, що поправити. І так по колу, доки не сподобається. Це не переробка через те, що ти десь накосячив. Це нормальний спосіб роботи.

— Тобто можна просто сказати «зроби краще»?

— Можна. Але чим точніше скажеш, тим менше буде сюрпризів. «Зроби краще» — я сам вирішу, що таке краще. І цілком можу вирішити не так, як у тебе в голові.

Тьома думає секунду і формулює конкретно:

Сашку, додай в арканоїд золоті цеглинки. Нехай вони трапляються рідко, виглядають
помітно і дають 30 очок замість 10.

І ось тут — те, чого він не очікував. Він не пояснював заново, що за гра, де лежить файл і як там усе влаштовано. Просто сказав «додай в арканоїд» — і цього вистачило.

— Стривай, — пише він Льосі. — А він що, памʼятає?

— Звісно памʼятає, — озивається Льоха. — Ми ж в одній сесії. Усе, що тут було сказано, — воно нікуди не поділося. Ти не починаєш щоразу з чистого аркуша, ти продовжуєш розмову.

Минає всього 10 секунд і Сашко рапортує, що роботу готово.

Тьома запускає гру. Стіна та сама — але подекуди серед звичайних цеглинок тепер блищать золоті. Мʼяч зачіпає одну, і рахунок стрибає одразу на тридцять.

— О-о-о, — каже Тьома вголос. — Оце інша справа.

Тепер він полює. Звичайні цеглинки — так, між ділом, а от золоту треба підловити. Гра з «відбивай мʼяч» перетворилася на «злови момент», і все, що для цього знадобилося, — одна фраза.

3. Полиця

Тьома відкидається на спинку і дивиться на дерево файлів.

Зранку там було порожньо. Зараз — два файли, дві ігри. Одну він придумав сам, другу витягнув із дитинства і переробив під себе. І в обидві можна грати по-справжньому, не «ну наче працює», а прямо грати, залипаючи й лаючись на промахи.

Він ловить кайфове відчуття — таке буває, коли купуєш щось давно омріяне і перший час просто відкриваєш і дивишся. Тільки тут він нічого не купував. Він це зробив.

Думка підкрадається сама: а можна ж і не зупинятися. Ще одну. І ще. Хто взагалі може йому завадити?

— Артеме. Ти чим зайнятий?

Голос ззаду. Тьома швидко — швидше, ніж варто було б, — згортає вікно з арканоїдом і обертається.

Олег. Стоїть із кухлем, дивиться на екран поверх Тьоминого плеча і явно все вже побачив.