Звідки береться ТЗ

1. Зібрати сторінку — це лише половина справи

Тьома сідає за лендинг із бойовим настроєм. У голові в нього проста картинка: учора агент зібрав клікер з однієї фрази — значить, і тут скажу «зроби лендинг», і все полетить. Іде до Льохи, упевнений: мовляв, давай нашвидкуруч накидаємо. Але Льоха, замість того щоб кинутися писати ТЗ, починає ставити нудні питання.

— Гаразд, лендинг. А під що? Що за продукт?

— Ну… якийсь товар. Антон сказав — під один конкретний.

— Який саме? Кому продаємо — молоді, бізнесу чи бабусям? Що в нас на головному екрані, що людина побачить першим, зайшовши? Яка кнопка, куди вона веде — купити, залишити заявку, зателефонувати? Який тон — суворий, веселий, преміальний?

Тьома роззявляє рота — і закриває. На третьому запитанні він уже буксує, а далі й сказати нічого. Йшов він упевнений, що головне вміння — змусити ШІ-агента зібрати сторінку, а це, здається, він уміє. А воно, виявляється, і не головне.

— Бачиш? — Льоха не тішиться чужою незграбністю, а спокійно каже. — Зібрати сторінку — це лише половина справи, і навіть не найважча половина. Важко — знати, ЩО на ній має бути. Який продукт, на кого розрахований, що винести наперед, яким голосом говорити. Каркас — шапка, блоки, кнопка — я тобі за хвилину накидаю, дрібниця. А от мʼясо, живий сенс, заради якого вся сторінка, — взагалі не в коді. Воно в головах людей.

— І де той сенс? — Тьома вже знає відповідь, і вона йому не подобається. — У замовника, якого я в очі не бачив. І в Антона, який трубку не бере. Знову, мабуть, на черговому мітингу.

— От-от. Поки не витягнеш дані звідти — агенту збирати нічого. Лише порожню заготівку.

2. Питання як робочий інструмент

Панікувати Тьома не вміє — для таких випадків у нього давно є своя тактика. Він любить питати. Поки ставиш питання — ти ще не пропав, ще в грі; і думаєш уголос, і розумнішаєш за чужий рахунок, і збоку виглядаєш не тупим салагою, а прискіпливим стажером, якому не байдуже.

Тож замість того, щоб вигадувати відповіді з голови, він вирішує щоразу ходити до Антона, коли зʼявляються запитання. І питати про реальні речі — про продукт, про тон, про те, що важливо замовнику.

На третьому заході Антон усміхається:

— Ти щось зачастив.

Інший би знітився — мовляв, дістаю зайняту людину. Тьома ж миттєво розвертає це собі на користь, із найприязнішою усмішкою:

— А навіщо гадати? — він знизує плечима так, ніби робить Антону послугу. — Ти в нас один знаєш про цей товар усе, гріх не спитати. Я ж не зі стелі беру, я по-розумному — одразу в джерела. Краще, ніж самому вигадувати, а потім переробляти. Та й тобі червоніти не доведеться.

І це працює. Антон, замість того щоб відмахнутися від настирливого стажера, ведеться на «ти в нас один усе знаєш» — і відповідає охочіше. Тьома подумки ставить галочку: помʼякшав. Його улюблена магія — не код, а ось це: зробити так, щоб тобі хотіли допомогти.

А далі — те, чого він не чекав. Не на все Антон відповідає одразу. На частину запитань морщиться: «зачекай, це у замовника уточню» — і йде уточнювати. Антон. Який тут головний і якого Тьома побоюється.

— Слухай, — Тьома навіть пригальмовує, — а тут узагалі ніхто не знає всього, так? Просто кожен знає, кого смикнути.

— Угу, — хмикає Антон, не сперечаючись.

І ось тут у Тьоми всередині щось відпускає. Він думав, що нормальна робота — це кімната розумників, які знають усе, а він один вічно не в курсі. А виходить, робота — це ланцюжок запитань: передаєш їх, мов естафету, доки не дістанешся того, хто в темі. Сила не в тому, щоб знати все, а в тому, щоб знати, кого спитати. І його улюблена тактика з питаннями — не слабкість, а саме так тут усе й влаштовано.

Щоправда, бігати до Антона по одному питанню за раз — так собі тактика: людина зайнята, а ти смикаєш її пʼять разів за ранок. Розумніше зібрати всі дірки разом і прийти один раз.

3. Каркас швидкий, сенс — від людей

Далі Тьома крутить хід ще хитріше. Він іде до Льохи вже не з проханням «допоможи зібрати», а з цікавішою задачею.

— Слухай. Частину деталей я ще витягую з Антона, але це довго. А каркас навіщо чекати? Можна вже зараз. Давай так: там, де у відповідях у мене дірка, придумай сам щось нормальне — по-людськи, не з повітря. І збери на цьому першу чернетку. Живі відповіді потім підставлю.

По суті він перекладає на Льоху не лише збірку, а й частину самого мислення: домисли за мене те, чого я не знаю. І сам собі подобається — поки інший чесно чекав би всіх відповідей від Антона, він уже запустив роботу на тому, що є. Не змахлював — зрізав кут там, де можна.

Льоха не впирається. Бере уривки, затикає прогалини розумними припущеннями — звичайний товар, звичайна аудиторія, стандартний набір блоків — і швидко видає каркас ТЗ: шапка, пара блоків, кнопка. Сенс тримається. Готове складає у файл — TZ_LANDING.md, щоб воно не жило в листуванні.

Тьома дивиться на результат — і тепер бачить те, що Льоха годину тому втовкмачував йому питаннями. Скелет зібрався майже миттєво: структуру агент підхоплює на льоту. А важке — не шапка і не кнопка. Це живі смисли, які Льоха поки що заткнув заглушками навмання; їх ще доведеться замінити справжніми відповідями замовника. Каркас — дешево. Сенс — дорого, і добувається він у людей.

І ось тут Тьому несе. Він скидає каркас Артему2036 — як доказ власної геніальності:

Тьома хмикає. Не «молодець», а «ти ще навіть не розігнався». Підколка в дусі вічно-загадкового чату із собою з майбутнього — і тільки. Що таке «розминковий режим», він не вникає; звʼязати це з ранковим велосипедом, до якого ззаду примотана ракета, йому спадає на думку, але на цьому все.

Він закриває чат. Можна підбити перші підсумки: ТЗ зайшло, Льоха красунчик. Головний лендинг ще доводити по-справжньому — і з цим Тьома йде до Олега. Час переїжджати в IDE та допилювати перший лендинг разом із Сашком.