1. І однієї панелі замало
Олег сідає поруч, киває на браузер, де в Тьоми досі відкрита вчорашня панель, і питає по-доброму:
— Ну що, як далі думаєш жити?
— А чим погано, дядь Олеже? — Тьома навіть трохи нахабніє, грудьми стає на захист вчорашньої панелі, до якої за один день встиг прикипіти. — Учора ж спрацювало на ура. Дав ШІ-агентові завдання — він сам файл зробив, гру запустив. Я, вважай, уже освоївся. Чого ще треба?
— Зрозуміло, — каже Олег. — У чатику, значить, сидиш.
— Чому одразу в чатику?
— А як це ще назвати? Віконце в браузері, ти туди пишеш, воно тобі відповідає. — Олег говорить без зловтіхи, радше втомлено. — Я цих чатів набачився. Спитав — отримав полотно тексту — скопіював собі — вставив — не запрацювало — пішов питати знову. Красиво, тільки до роботи стосунку не має.
Тьома відкриває рота заперечити — і затинається. Учора він рівно це Льосі й пояснював, тільки з іншого боку.
— Дядь Олеже, так він же не відповідає. Він робить. Сам файли пише.
— Ось, — Олег піднімає палець. — Оце і є різниця, і добре, що ти її вловив. Одна річ — ШІ, який відповідає текстом. Інша — Claude Code, який сам лізе в проєкт і працює руками. Ти вчора, між іншим, його і ставив — він першим пунктом у списку був.
— Ну так.
— Так ось, якщо він працює в проєкті — значить і ти маєш сидіти там, де проєкт. Не у віконці збоку, а всередині. Бачити всі файли разом, гортати код туди-сюди, термінал під рукою. Інакше він тобі пів десятка файлів наворотить, а ти будеш по одному їх вишукувати й гадати, що де змінилося.
— А як треба? — питає Тьома.
— У редакторі коду. Це спеціальна програма для написання програм, називається IDE. У тебе вона, до речі, вже має стояти — я вчора тобі її в списку програм на встановлення давав.
Тьома кліпає.
— Стоїть. Але я ще жодного разу не відкривав.
— От і відкрий, — каже Олег. — Уяви верстак столяра: ліворуч на стіні висять інструменти, перед тобою деталь, під рукою ящик — усе видно, усе під рукою. У редакторі коду так само: ліворуч список усіх файлів проєкту, у центрі відкритий код, унизу — термінал, той самий, що я тобі вчора показував. Не команди в темряві, а весь простір роботи цілком.
Тьома прикидає — і впирається в одне:
— Слухай, дядь Олеже, а ШІ-агент — він туди переїде? Чи він тільки в браузері живе?
— Оце й перевіримо, — усміхається Олег. — Переселимо його в IDE.
2. Що в тебе вже стоїть
— Нам із тобою нічого ставити не доведеться, — каже Олег, і в голосі в нього чується тінь вчорашнього блокнота. — Ти мав учора все поставити. Але раз ти цим будеш користуватися, давай хоч розберемося, що там у тебе завелося.
— Перше. Сам редактор — IntelliJ IDEA. Робоче місце для будь-яких проєктів.
Тьома відкриває — і перед ним розгортається велике вікно з трьома зонами. Олег показує пальцем:
— Ось, дивись. Ліворуч — дерево файлів. У центрі — редактор коду, тут відкритий файл. Унизу — панель термінала. Бачиш? Термінал не в окремому вікні, він просто став однією зі смужок на екрані. Оце все разом і є твій простір проєкту цілком.
Тьома залипає на секунду: учора була щілина-вікно в браузері, а тепер — ціла кімната, де все розкладено. І тут він схаменувся:
— Дядь Олеже, а робота моя де? Я ж цілий ранок у браузері колупався. Мені тепер усе заново, чи що?
— Ну відкрий та подивись, — знизує плечима Олег.
Тьома відкриває — і завмирає. У дереві ліворуч лежать його власні файли. І ранкове ТЗ, і вчорашні іграшки. Рівно те, що він робив на сайті, у браузері, на іншому кінці міста від цього ноутбука.
Про магію перенесення коду розвʼязаної задачі — далі в лекції.
— Дядь Олеже. А як воно сюди потрапило?
Олег нахиляється, дивиться на екран пару секунд.
— Гадки не маю, — каже він нарешті. — Магія, напевно. Гаразд, потім розберешся.
І це, мабуть, перший раз, коли Тьома бачить, як Олег чогось не знає.
— Друге. До редактора йдуть плагіни. Доповнення до програми називається плагіном — це як насадка на дриль: сама дриль одна, а насадками додаєш їй нові вміння. Один я тобі зараз поясню — він по моїй частині. А там ще щось стоїть, але це вже не до мене, я в таке не лізу.
3. Плагін Claude Code — це місток
— Той плагін, який по моїй частині, — Claude Code. Офіційний, від тих самих хлопців, які роблять самого агента. І ось тут, — Олег робить паузу, — є важливий момент. Цей плагін НЕ містить у собі самого ШІ-агента.
Тьома не відразу розуміє:
— Стоп. А що він тоді містить, якщо не агента? Навіщо він?
— Він — місток. У тебе на компʼютері лежать дві різні речі: сам ШІ-агент і дріт до нього з редактора. Агент живе окремо, сам по собі. А плагін просто протягує дріт від IDE до нього. Це не другий Claude Code і не друга інсталяція — це розетка, у яку вмикається вже наявний прилад.
— А якби агента не було?
— Тоді плагін би просто не запрацював, — знизує плечима Олег. — IDE сказала б щось на кшталт «не можу запустити Claude Code», і все. Кабель є, а на тому кінці порожньо. Розетка без приладу. Порядок тут залізний: спочатку сам агент, потім дріт до нього. У тебе, судячи з усього, все лягло правильно.
Це і є перевірка, що все на місці: в IDEA доступна панель Claude Code, і редактор не свариться на відсутність агента. Свариться — значить справа не в плагіні, лагодити треба саму інсталяцію агента.
— Тобто вчора мені поставили інструмент, — міркує Тьома, — а тут просто дріт до нього дотягнули з редактора. Не два ШІ-агенти, виходить. А один і той самий, тільки тепер під рукою.
— Точно, — Олег обводить рукою зібрану картину. — Ну ось. Редактор є, агент дотягнутий дротом. І зауваж — нічого заново ставити не знадобилося. Тепер просто запусти в терміналі (усередині IDEA) claude — і все. За допомогою плагіна Claude Code він сам отримає доступ до файлів поточного проєкту.
У терміналі пишемо claude
Під час першого запуску Claude Code попросить обрати тему оформлення консолі — оберіть будь-яку.
Якщо зʼявиться додаткове запитання, просто натисніть Enter.
Під час першого відкриття проєкту Claude Code запитає, чи довіряєте ви файлам у цій папці — відповідайте «так».
— Слухай, дядь Олеже, а тут… нічого так, працювати можна, — мовить Тьома, і сам чує, що від ранкового «я тут осоромлюся» не лишилося й сліду.
— Ось і чудово, розбирайся. Якщо будуть питання — клич.
4. Плагін JavaRush — навчальний майданчик
Коли Олег іде, Тьома найперше переміщує панель Термінала праворуч — як у WebIDE: так і звичніше, і зручніше. Потім дослухається до поради Олега й набирає в терміналі claude. За пару секунд Claude Code запускається й показує поле для введення повідомлень.
— Льохо, ти тут? — пише Тьома в панель агента просто в редакторі.
— Звісно! Куди я від тебе дінуся, — заспокійливо повідомляє Льоха. — Навіщо кликав?
— Я тут в IDEA переїхав. І в мене одразу два питання. Перше: звідки тут узялися мої файли? Я їх у браузері писав, а вони тут лежать. Олег каже, що не знає.
— І не має знати, — озивається Льоха. — Це наша штука. У тебе тут другий плагін стоїть — JavaRush, навчальний майданчик. Через нього все і їздить.
— У сенсі їздить?
— Дивись. Коли ти надсилаєш розвʼязання на перевірку — неважливо звідки, з браузера чи звідси, — воно йде на сервер і там залишається. А коли відкриваєш задачу в новому місці, воно звідти ж і підтягується. Почав у браузері, продовжив у редакторі — робота одна й та сама, просто лежить вона не в тебе на ноуті, а на сервері. Руками тягати нічого не треба.
Тьома мовчить секунду, перетравлюючи. Він же приготувався цілий ранок переробляти заново.
— Зручно, — каже він нарешті. — А друге питання: цей JavaRush-плагін ще для чого?
— Для головного. Щоб набивати руку, тобі потрібні маленькі задачки — багато й різних. Не «зроби великий проєкт», а «зроби ось цю дрібницю і здай на перевірку». Плагін їх і приносить: просто в IDEA список завдань, береш по одному й надсилаєш.
Ліворуч показується список задач. Береш ще не розвʼязану задачу і відкриваєш. У кожної задачі є умова і список вимог. А ще стартовий набір файлів.
Читаєш умову, вимоги, потім розвʼязуєш задачу. А коли вважатимеш, що задача готова, — надсилай на сервер на перевірку. Для цього зверху є кнопки.
— Зачекай, — Тьома примружується. — А сервер що, сам перевірить? Без людини?
— Сам. Дивиться, що вийшло, і каже, зараховано чи ні.
— Так, дуже цікаво, — погоджується Тьома. — Розумнішати простіше, набивши багато маленьких ґуль, а не одну велику.
5. Два робочі місця, і це нормально
— Тільки одну річ одразу проговоримо, — додає Льоха, — а то заплутаєшся.
— Тепер у тебе два місця, де можна працювати з ШІ-агентом. Перше — панель у браузері, та сама, де ти вчора грав в Арканоїд. Друге — ось ця, доросліша: редактор, плагіни, термінал. І там, і там працює один і той самий ШІ-агент.
— Один і той самий прямо один в один?
— Не зовсім, — чесно відповідає Льоха. — Панель у браузері — це полегшена версія. Тренажер: усе, що потрібно, щоб учитися й розвʼязувати задачки, там є, а зайвого немає. Той, що стоїть у тебе на машині, уміє помітно більше — працювати з будь-якими твоїми файлами, а не з однією навчальною папкою, запускати що завгодно, підключати до себе зовнішні інструменти. До цього ми дійдемо, але не сьогодні.
— Зрозумів. Тренажер і справжній, — киває Тьома. — І де мені тоді сидіти?
— Задачі поки розвʼязуй там, де звик — у браузері, — каже Льоха. — Там просто, і налаштовувати нічого не треба. А це середовище зараз опановуй спокійно, без нервів: розберешся — переїдеш зовсім. Ніхто не жене.
— Краса, — каже Тьома. Старе місце нікуди не поділося, нове можна обживати не поспішаючи — його це влаштовує цілком. — Тоді показуй далі.
— Далі сам, — озивається Льоха. — У тебе, між іншим, чернетка ТЗ так і стоїть із заглушками.
Тьома морщиться. Заглушки — це ті місця, де Льоха насочиняв навмання, бо відповідей не було. Відповідей немає й зараз: Антон сказав «у замовника уточню» і зник на нарадах, замовник мовчить, а тиждень іде.
І тут Тьому осяює.
А хто, власне, сказав, що треба чекати? Товар він придумав — розумна годівниця для кота: годує за розкладом, стежить із камери, господар усе бачить у телефоні. Річ смішна й зрозуміла. Про таке він і сам може все придумати, як розповісти, — тут не ракету запускати.
— Слухай, — каже він Льосі, — а давай я сам вирішу. Усе, на що не відповіли. Зроблю по-своєму, покажу. Не сподобається — переробимо, справа недовга. Зате не сидітиму й не чекатиму біля моря погоди.
— Розумно, — озивається Льоха. — Тільки познач, що це твої рішення, а не погоджені. Щоб потім не сперечатися, хто це придумав.
ПЕРЕЙДІТЬ В ПОВНУ ВЕРСІЮ