1. Не «ще гру», а гарну
Поруч із Льохою Тьома не вдає із себе зайнятого професіонала — тут можна говорити чесно, без легенд для начальства.
— Льох, набридли мені ці залізяки. Ігри ж працюють, повзають, очки рахують — а відкриваєш будь-яку, і вона деревʼяна. Сірі квадрати, рух смиканий, шрифт як у шкільній методичці. Працює, а дивитися нема на що.
— А чого хочеш-то?
— Гарну хочу. Щоб приємно було пальцем повозити, щоб око залипало. Щоб людині показав — а він: «Ого, це ти зробив?». І щоб у нього щелепа на підлозі, а я так недбало, плечем: «Та на колінці, за вечір набросав». Раніше мені вистачало, що код узагалі робить те, що просять. А тепер не вистачає. Хочу, щоб «робив гарно». Щоб у людей очі на лоб, а в мене обличчя цеглиною.
— Ділово, — Льоха не відмахується. — Тоді давай одразу визначимося, на якому проєкті тренуватимешся. Плавність і візуальний кайф зручніше набивати не на бойовій сторінці, яку страшно зламати, а на окремій дрібниці. На чомусь, що не шкода крутити й перероблювати хоч десять разів.
Тьома спочатку пробує заперечити — у нього своя, значно спокусливіша ідея:
— А чого на дрібниці? Давай одразу на лендінгу й потренуюся. Бойова задача, заодно і красу натягну, і Антону покажу. А якщо щось зламаю — у мене /rewind є.
— Погана думка, — Льоха не ведеться. — На лендінгу в тебе живий замовник і репутація. Будеш там пробувати «а що, якщо так», «а що, якщо едак» — а воно візьме і розвалиться в найневдаліший момент. Красу вчать там, де не страшно зламати. Інакше ти не експериментуєш, а ходиш мінним полем і боїшся торкнутися.
Тьома прикидає — і здається. Він уже знає за собою цю тягу одразу стрибнути в бій і знає, чим вона кілька разів закінчувалася.
— Гаразд, переконав. Беру щось дрібне, що не шкода. Щоб самої гри було на копійку, зате крути красу скільки влізе.
— От саме. Бери щось, де правил мінімум, а місця для краси багато. Зламаєш — переробиш, ніхто не помітить. А прийоми, які там намацаєш, потім акуратно перенесеш на бойову сторінку. Спершу тренування, потім бій.
2. Змійка як полігон і зручна легенда
Після 20 хвилин обговорень вирішили робити Змійку. Логіка в неї дитяча: повзе, їсть яблуко, росте, врізалася — кінець. Цю механіку Тьома і сам уже сто разів бачив, тут ловити нічого. Зате простору під «дороге відчуття» — вагон: як вона ковзає, як реагує на яблуко, який звук, яка палітра, як пульсує на екрані. Ідеальний полігон — правил на копійку, краси на рубль.
Тьома навіть запалюється, вголос прикидає, якою вона могла б бути. Можна неонову — темний фон, світні лінії, як у нічному місті. Можна строгу й мінімалістичну — чисто, спокійно, дорого. Можна ретро-аркаду під старі автомати — пікселі, миготливий рахунок. І тут його приємно прострілює: усе це — настрій, і задати його можна словами, а не малювати руками. Не «вивчи, як робиться неон», а «скажи, що хочеш неон».
І легенда для колег складається сама собою. Запитають, чим зайнятий, — відповідь готова: опановую анімацію для лендінгу. І це ж навіть не брехня: частину прийомів із Змійки потім і справді можна буде перенести на робочу сторінку.
3. Чому «зроби гарно» не працює
Тьома, окрилений планом, одразу хоче перевірити, як воно піде. На радощах він кидає Сашкові перший запит — короткий і від душі:
Збери Змійку і зроби її гарною.Сашко не вимагає ТЗ, а береться за роботу. Вочевидь, логіка Змійки справді дуже проста.
Він швидко збирає робочу змійку, наводить якийсь мінімальний лиск — і видає результат. Тьома відкриває і кривиться. Воно працює, але «гарно» не вийшло: кольори не ті, шрифт безликий, рух і далі смиканий. Не те, що було в голові.
— Льох, ну от зовсім не те. Я ж сказав «гарно».
— А що таке «гарно»? — спокійно повертає Льоха. — Ти сказав слово, а за словом — порожнеча. Агент почув «гарно» і зробив «гарно» у своєму розумінні. Ти ж не пояснив, що саме міняти — колір? рух? шрифт? усе разом? От він і ткнув навмання.
Тьома хмуриться. Заперечити нічим, і це трохи злить — він-то думав, що одного слова вистачить. Раніше ж вистачало: «зроби гру» — і отримував гру. А «гарно» раптом виявилося надто порожнім словом, щоб по ньому хоч щось будувати.
— І як тоді просити?
— А от тут нам доведеться заглибитись у теорію. Ти готовий до серйозної лекції?
— Куди ж я подінуся з підводного човна, — з викликом пише Тьома. — Давай уже свою лекцію, яку ти так любиш.
Льоха, не кліпнувши оком, починає:
— Усі ці вебштуки — і ігри, і сторінки — працюють у браузері. Але краса й анімація в браузері будуються на трьох шарах: HTML, CSS і JS. За кожним — своя роль. Поки ти не знаєш, який шар за що відповідає, ти й проситимеш навмання — «зроби гарно взагалі». А дізнаєшся — зможеш бити точно: ось це не чіпай, а ось тут поміняй. Зараз просто запамʼятай три слова, а я за хвилину розкладу, що і навіщо.
— Тільки давай без занудства. Мені не диплом фронтендера потрібен, а зрозуміти, як описати анімацію в ТЗ.
— Обіцяю. Три слова, три ролі, по-людськи. Просто зараз, за пʼять хвилин, і розкладемо — і ти перестанеш почуватися профаном.
ПЕРЕЙДІТЬ В ПОВНУ ВЕРСІЮ