Другий інженер: субагент

1. Що кладемо у файл субагента

Про субагента Тьома вже все зрозумів: окремий працівник зі своєю чистою головою, який живе у файлі .claude/agents/reviewer.md. По суті — другий інженер, якого він зараз і найме. Приходить із новою кавою й готовим налаштуванням. Якщо вже можна завести фахівця під роль — давай заводити:

— Слухай, усе, я зрозумів, хто такий субагент. Тепер давай руками. Як мені такого перевіряльника насправді завести? Де кнопка?

— Кнопки немає — є файл, ти його вже бачив, — відповідає Льоха. — Час зазирнути всередину. Усередині .claude/agents/reviewer.md — опис працівника. Згори невеликий службовий блок, а під ним — що він має робити звичайними словами:

---
name: reviewer
description: Переглядає код на баги й шорсткості. Застосовувати, коли просять подивитися на готову річ свіжим поглядом.
---

# Ревʼюер

Прочитай код, знайди баги, незручності та шорсткості. Видай список знахідок
із пріоритетом. Не прав сам — лише звіт.

— А ці два рядки згори, у рамці? — вдивляється Тьома.

— Їх усього дві, і обидві прості. name — імʼя працівника, reviewer, по ньому ти його і кличеш. description — найважливіше: коли його кликати. За цим описом основний агент сам розуміє, що завдання для ревʼюера, і віддає його йому. А нижче, звичайними словами, — що працівник має робити. Зверни увагу на останній рядок завдання: «не прав сам — лише звіт». Ми завели прискіпливого критика, щоб він дивився, а не лагодив. Нехай знаходить і доповідає — а вирішувати й правити будемо ми самі, свідомо.

— А чому не дати йому одразу і лагодити?

— Тому що це дві різні роботи, памʼятаєш? Хто знайшов — не обовʼязково той, хто лагодить. Прискіпливий критикує. А тонке налаштування працівника — що йому можна, що не можна, на якому рушії думати, — це окрема велика тема, до якої ми ще дійдемо. Сьогодні вистачає ролі словами: хто він і що робить. Кладеш цей файл — і субагент готовий.

2. Як перевірити і як делегувати

— Перевіримо, що працівник на місці, — продовжує Льоха. — Ніяких особливих команд не треба. Набери у рядку одну собачку:

@

Випадає список — і в ньому, серед файлів проєкту, стоїть reviewer зі своїм описом.

— О, ось він, — Тьома тицяє в екран. — А я думав, треба десь у налаштуваннях його реєструвати.

— Не треба. Поклав файл у .claude/agents/ — і через кілька секунд працівник уже доступний. Агент сам стежить за цією папкою. Перезапускати розмову не потрібно, нічого натискати не потрібно. І це, до речі, найнадійніший спосіб перевірити, що твій опис підхопився: якщо працівник видно за собачкою — значить, ця сесія його знає. Не видно — значить, щось не так із файлом, іди дивись.

— А якщо б не підхопився?

— Є лише один випадок, — каже Льоха. — Якщо папки .claude/agents/ не було взагалі, коли ти почав розмову. Нову папку сесія не відстежує — вона про неї не знала на старті. Тоді перезапускаєшся, зберігши розмову:

claude --continue

— І все: далі папка вже на місці, наступних працівників кладеш туди й користуєшся ними одразу. Це разова історія, на першого працівника. А тепер — найсмачніше. Доручаємо йому розбір за твоїм брифом — звичайними словами:

Нехай reviewer розбере мою Змійку за REVIEW_BRIEF і знайде, що поліпшити.

Тут важливо зловити саму ідею. Ти не ведеш ревʼюера по кроках — не кажеш: «Тепер відкрий цей файл, тепер перевір хвіст, тепер глянь керування». Ти віддаєш вузьке завдання цілком і відходиш: він сам відкриває потрібні файли, сам проганяє код, сам повертає знахідки. Це і називається делегувати — не виконати руками, а доручити й отримати результат. Раніше ти водив ШІ-агента за ручку по кожному кроку; тепер у тебе є працівник, якому завдання віддають цілком. (Як це відчувається наживо — відчуєш на практиці, коли сам запустиш критика з нуля.)

— А я можу покликати його якось… точніше? Якщо він сам не здогадається?

— Можеш. Через ту саму собачку, просто по імені:

@reviewer перевір це

— Собачка, виходить, у тебе на дві роботи, — додає Льоха. — Набрав одну — подивився, хто взагалі є в штаті. Набрав з іменем — тицьнув пальцем у конкретного. Якщо імʼя довге й ліньки друкувати, вибери його з того самого списку, що випадає, агент підставить сам. Але зазвичай він і так розуміє за змістом завдання — для того в нього є description. Явний виклик — це коли хочеш бути певним.

3. Роль боса: обирати, а не впроваджувати все підряд

— І от тепер ти в новій ролі, — продовжує Льоха. — Ти бос. Субагент видав список знахідок, але вирішувати, що з ними робити, — тобі. І тут важлива звичка: не впроваджуй усе без розбору. Глянув знахідки, обрав свідомо — ось це правлю, бо це справді баг, а ось це не чіпаю, це смаковщина, мені й так подобається. Хороший керівник не робить усе, що радить підлеглий. Він обирає.

— Логічно, — Тьома киває. — Я ж бос, а не виконавець його примх.

— Ну ось, сам усе й сформулював. І ще одна тиха дрібниця на майбутнє, — Льоха роняє це легко, ніби між іншим. — У субагента своє вікно уваги. Він не знає того, що говорилося в нашій основній розмові. Іноді через це він може чогось не врахувати. Поки просто запамʼятай. А як із цим працювати по-дорослому — не вірити помічникові на слово, перевіряти його висновки — це окрема велика тема, до якої ми ще дійдемо. Сьогодні просто запамʼятай, що вікно в нього своє.

4. Бонус: завдання можна продиктувати голосом

— Раз уже сьогодні говоримо про зручність, — додає Льоха майже мимохідь, — маю для тебе одну фішку. Будь-який текст агенту ти можеш продиктувати голосом, а не друкувати. Є два способи: вбудований у Claude розпізнавач мовлення і зовнішня утиліта.

Якщо ти хочеш користуватися вбудованим способом, спочатку потрібно увімкнути голосовий режим. Команда така:

/voice hold

— hold — це режим «затиснув — говориш — відпустив». Затиснув клавішу space, проговорив завдання вголос, відпустив — текст набрався сам, агент отримав звичайний текст. Якщо друкуєш повільно або завдання довге — справжня суперсила.

Тьома пожвавлюється — він якраз друкує не дуже швидко.

— І що, ми тепер зможемо спілкуватися голосом?

— Не обманюй себе, — Льоха мʼяко осаджує. — Це просто зручне введення, не окрема магія. Текстовий шлях завжди залишається — хочеш, друкуй як раніше. Голос лише замінює клавіатуру на твій рот, і все. Я й далі писатиму текстом. Голосове введення — так, приємне доповнення. І май на увазі: вбудований голос завʼязаний на підписку Claude — на нашому курсовому доступі він не запрацює. Тож для нас робочий спосіб — другий.

— Ну гаразд, зрозумів. — А що за другий спосіб?

— Другий спосіб — це встановити безплатну утиліту Handy. На відміну від Claude, вона дає тобі голосове введення взагалі для будь-якої програми на компʼютері. Працює повністю безплатно і навіть без інтернету.

— Другий варіант, здається, навіть кращий, — вголос міркує Тьома. — Працює для будь-якої програми на компʼютері, без інтернету. Точно безплатно? А як встановити?

— Просто попроси ШІ-агента встановити тобі її. Взагалі-то він мав зробити це ще на самому початку, коли ти вперше встановлював Claude Code. Але якщо її в тебе немає — попроси ШІ встановити. Команда може виглядати приблизно так:

Встанови застосунок Handy для локального голосового введення: https://github.com/cjpais/Handy

— Офігеніти, працює, — Тьома вже щось продиктовує. — Коротше, усе зробив: завів файл-роль, собачкою перевірив, що він на місці, потім нею ж і покликав. Він сам розібрався і приніс знахідки. А я обираю, що брати. Я не викликаю функцію — я доручаю роботу.