Телефон будить раніше за ноутбук. Тьома мружиться в екран: нагорі в чаті з Артем2036 висить свіжа картинка. Ні слова більше — просто мем у лоб.
— Знову ти зі своїми ребусами, — бурмоче Тьома й усміхається.
Історію він знає: хтось на зорі криптовалют віддав за дві піци купу біткоїнів, які потім коштували б як невелике місто. Переплатив за дрібницю й сам не помітив. Тьома мазнув пальцем — картинка пішла вгору. Артем2036 вічно кидає зранку щось дивне: сьогодні піца, завтра ще щось. Просто ранкове вітання.
Він перетягує себе до столу й будить ноутбук. На екрані — маленька вітрина перемог: вкладка з відполірованою Змійкою, яку він нещодавно прогнав через ревʼю та озвучення, поруч опублікований в інтернеті лендинг, трохи далі 2048 і Тетріс. Усе працює, рухається, дещо вже живе в інтернеті. Місяць тому він і мріяти про таке не наважився б.
Тьома клацає по Змійці, ганяє її кілька секунд, відкриває 2048, закриває. Бали зростають, плитки зливаються, кнопки на лендингу натискаються. І все це змінюється тільки тому, що він сам заздалегідь вигадав правила й зашив їх у код. Він переводить курсор із вкладки на вкладку й ловить себе на тому, що всередині нічого не тьохкає. Гарно. Живо. І — тихо. Жодне з цих вікон не знає нічого про реальний світ за вікном. Усе надто передбачуване, чи що: лише те, що він сам заклав.
Як акваріум, думає він. Рибки плавають, але це його рибки, і вода — та, яку він сам налив.
І ось тут його нарешті чіпляє по-справжньому. Зараз же всі рубляться онлайн, гуртом. А він штампує іграшки для одного. Хочеться чогось такого, у що грали б тисячі людей разом, — як у Pokémon GO: виходиш на вулицю, а гра знає, що насправді тебе оточує. Щоб аж ух. Ну або хоча б простий застосунок, який тягне в себе щось із реального світу. Щоб сьогодні на екрані було одне, а завтра інше — не тому, що він підкрутив, а тому, що зовні й справді щось змінилося.
Він закриває вкладки одну за одною й іде до Льохи.
Спершу перебирають найочевидніше.
— Погода, — пропонує Льоха.
— Занадто банально, — відрізає Тьома. — Це перше, що ліпить будь-який новачок. І погоду ти й так бачиш у вікно. Далі.
— Пробки на дорогах.
— Солідно. Але сіре й по-офісному.
— Лічильник населення Землі?
— Уже тепліше. Але око не чіпляється.
Тьома крутить олівець, дивиться в стелю. Потрібно щось, що відбувається на планеті само собою, без нього, і що зрозуміло з одного погляду. І щоб одразу впадало в око.
— Землетруси, — говорить він повільно, ще сам не вірячи. — Карта світу. І на ній спалахують справжні поштовхи. Просто зараз, там, де трусить.
— О, ось це вже гаряче, — пожвавлюється Льоха. — Earthquake Radar. Так і назвемо.
Назва зʼявляється в голові одразу з картинкою: темна карта, живі точки, пульсація, як на диспетчерському пульті. Тьома вже уявляє, як відкриває це комусь: «Дивись. Це не заглушки. Це справді зараз відбувається». Землетрус або стався, або ні — його не намалюєш, як рахунок у грі. Крута штука.
І, як завжди, йому не терпиться: він одразу строчить Сашкові, навіть не надто це обміркувавши, — майже із захватом:
— Сашку, слухай, а можна зробити так, щоб на карті були справжні землетруси. Зробиш?
Сашко зазвичай підхоплює з пів слова. А тут — ні.
— Не зроблю, — відповідає Сашко. — Точніше, намалюю тобі найкрасивіші точки. Але це будуть фейкові землетруси. Сам застосунок не знає, де зараз трусить землю. В іграх я знав усе: таймер, рахунок, позиції фігур. Усе це генерувалося просто в коді — брати дані було звідки, просто зсередини. А землетруси всередині проєкту взяти нізвідки. Дай справжнє джерело — буде справжній радар. Не даси — будуть красиві фейки.
Тьома набирає відповідь, стирає. Усередині неприємно тьохкає. Він же звик думати, що Сашко всемогутній: досі той робив узагалі все, про що б не попросиш. А тут — стіна. І навіть Сашко її сам не перестрибне: ні погоди, ні курсу долара, ні поштовхів на іншому кінці світу він не знає. Поки хтось не підʼєднає до проєкту реальне джерело даних.
І збоку майнула думка, швидка: якщо він навчиться робити штуки з живими даними — це ж зовсім інший рівень. За таке, мабуть… Пізніше — спочатку головне.
Він повертається до Льохи, але вже з іншим питанням. Не розмите «хочу чогось справжнього», а конкретне:
— Гаразд. Які саме дані потрібні радару — і де їх узагалі брати?
— О, — озивається Льоха. — Ось із цього питання й треба було починати.
ПЕРЕЙДІТЬ В ПОВНУ ВЕРСІЮ