Без ТЗ результат ХЗ

1. Чому «щоб само» — не постанова

— Сашку, слухай, — Тьома влітає з палаючими очима, майже тим самим тоном, що й учора з радаром. — Зроби так, щоб мої запити самі кудись записувалися, ти ж можеш.

Сашко захвату не підхоплює — спокійно починає розкладати мрію на нудні шматки:

— На яку подію реагувати? Коли ти надіслав запит чи коли правка вже застосувалася? Це два різні моменти. Що писати у файл — увесь твій текст цілком чи тільки час? А відповідь агента? У який саме файл? Рядком, таблицею — у якому вигляді?

— Ну… щоб само писалося. Ну… що я просив, — Тьома відкриває рота після першого запитання й губиться. Чіткої відповіді немає ні на одне, і кожне впирається в туман.

— Знову двадцять пʼять, — видихає він. Знайомо з учора: це не задача, це настрій. Сашко не вередує — він буквально не може почати, доки Тьома сам не вирішить ці нудні «що / коли / куди». Магія знову вимагає постановки.

Робити нічого, він іде до Льохи. Той теорію не розводить, а відповідає ліниво, у дусі дня:

— Під таке є свій невеликий документ, специфікація хука — HOOK_SPEC. Три графи: яка подія, яка дія, куди писати.

І все. На цьому пояснення закінчується — решту Тьомі пропонується дотягнути самому.

2. Три графи спеки: подія, дія, куди писати

Знову документи? Та що ж це таке — Тьома сьогодні встав не з тієї ноги:

— Льохо, тебе мама в дитинстві в чан із бюрократами не впускала? Звідки у тебе така любов до папірців? То звіти, то запити, а тепер ще й специфікації.

— Підростеш — зрозумієш, — відрізає Льоха.

Тьома зітхає й мовчки погоджується рухатися далі:

— А «куди писати» — це куди взагалі? У який саме файл?

— У звичайний текстовий журнал зовні, — киває Льоха. — Простий файл, що лежить поряд із проєктом, поповнюється сам. Не база, не сховище — просто рядки один за одним.

Цього вистачає. Тьома збирає спеку сам, своїми руками:

# HOOK_SPEC
ПОДІЯ:    я надіслав запит агенту
ДІЯ:      записати час і сам запит
КУДИ:     requests.log

— Три рядки — і я більше ніколи не вгадую, — Тьома милується спекою, ніби аферу провернув. requests.log — це те, на що можна спертися: не гадати, який блок був учора, а відкрити файл і прочитати — ось, о 14:30 просив повернути попередній варіант тикера. — І головне, я пальцем не поворухну, а воно само пишеться. Оце я розумію: спека для ледачих.

3. Не вся розмова, а запити плюс позначки

Тьому, як завжди, тягне на більше:

— А давай узагалі всю розмову цілком писати, кожне слово — і моє, і агента. Щоб уже точно нічого не втратити.

Льоха тут уперше за день тисне — не як друг, а як той, хто це вже проходив:

— А навіщо тобі весь потік? Подумай. Якщо записувати дослівно все підряд — кожне «ага», «ні, не так», «а тепер синє» — за день у тебе буде не журнал, а звалище. Шукати в ньому ту саму вдалішу версію буде так само важко, як нині в історії сесії. Повна стенограма швидко стає сміттям, у якому тоне зміст.

— І справді, — Тьома якраз сьогодні зранку в цьому потоці й захлинувся: історія сесії була, кожне слово на місці — а користі нуль, потрібного в ній не знайти. Повна стенограма в нього, вважай, уже є. І марна рівно тому, що повна.

— Зрозумів, — здається він. — Чим більше пишеш, тим гірше шукається. Якийсь парадокс.

— Не парадокс, а здоровий глузд, — Льоха не відступає. — Тобі ж не дослівний фільм потрібен, а потім швидко знайти: «ось тут ми вирішили так». Тому пишемо не все, а запити плюс короткі ключові позначки — на чому зрештою зійшлися, яке рішення ухвалили. Не «весь фільм», а зміст із закладками. Фільм можна і в історії сесії подивитися, якщо зовсім припече. А зміст — це те, чого в тебе зараз немає.

— Оце вже журнал рішень, — погоджується Тьома. — Відкрив, побачив: просив те-то, вирішили ось так. Без перечитування всього підряд. Мав би я такий зранку — я б той блок тикера за десять секунд знайшов.

4. Один проєкт, а не вся магія світу

Тьому вже несе:

— Раз можна чіпляти автодії — давай навісимо одразу все! І зведення по радару хай збирає, і форматує, і перевіряє, і ще десять чудес. Вижмемо максимум, так би мовити. Що думаєш?

Він на ходу видає пʼять ідей підряд, і кожна здається йому геніальною. Льоха пригальмовує — не зі шкідливості, а щоб перша перемога вийшла чистою:

— Стоп, не розпорошуйся. Якщо одразу накинеш пʼять таких «воно само», жодне толком не відчуєш, і якщо щось піде криво, не зрозумієш, яке з пʼяти винне. Сьогодні робимо одну штуку, але так, щоб ти її прожив наскрізь.

— А чому саме лог? — Тьома не розуміє, чим його зведення гірше.

— Тому що він найнаочніший з усіх, — Льоха не відступає. — З рештою ти результат побачиш колись потім. А з логом — прямо зараз, власними очима: надіслав повідомлення — у файлі рядок, надіслав ще — ще рядок. Ти буквально дивишся, як воно само працює. Для першого разу це найважливіше — побачити магію наживо, а не повірити на слово. А лягає це ідеально на твої живі штуки — радар, тикер: потім якраз знадобиться згадати, що ти там замовляв і коли. Користь не вигадана — це рівно під твій ранковий біль.

Інші хотілки — автозведення, інші дрібні дива — Льоха відкладає на потім, як солодке: нехай Тьома спершу увійде в смак після першої перемоги. І мимохідь, дуже тихо, роняє:

— Звичка фіксувати, що відбувалося і коли, — одного дня дуже знадобиться. Зараз просто корисно. Але запамʼятай, що в тебе тепер є такий інструмент.

— Ага, зручно, — Тьома киває розсіяно, ще один плюсик генію лінощів, і тут же про інше: — Слухай, а як воно взагалі працює? Щоб я загалом розумів, чого від нього чекати.