Хто керує агентом

Кава охолола, а Тьома все дивиться на один рядок. Учорашній нічний лог — сухий запис автопілота: «видалив, бо, на мою думку, не використовується». Агент зніс файли, навіть не запитавши. Рядок маленький, а проблема — велика.

На порталі чекає нове завдання — звичайне, рядове: додати шматок на вітрину. Не пожежа. Після вчорашньої ночі будь-яке завдання без слова «видалив» — майже відпочинок. Але одне Тьома відчуває шкірою одразу: тут тихцем не розрулиш. Портал клієнтський. Не його домашня пісочниця, де сам зламав, сам полагодив, і ніхто не дізнався. Якщо агент зачепить зайве, постраждає чуже, а відповідати доведеться йому.

Він за звичкою відкриває чат із Льохою й починає свою звичну приспівку:

— Льох, давай як завжди. Я тобі хотілку в двох словах, ти мені — нормальн...

— Не цього разу, — обриває Льоха.

Тьома кліпає. Льоха раніше так не обривав.

— У сенсі не цього разу?

— Задачу складатимеш сам. — Голос у Льохи якийсь приглушений, ніби через силу. — Нічний марафон посадив мій ліміт у нуль, сильна модель під ним згасла. Я тепер на залишках, напівголосом. Як ревʼюер — гляну, де в тебе криво, — підкажу. А писати за тебе задачу під ключ більше нічим.

— Стій, ти серйозно? — Тьома аж випростується. — Ти ж ЗАВЖДИ формулював. Я кидаю ідею, ти її причісуєш. Так місяць працювало! Ми ж команда.

— Працювало, — погоджується Льоха. — А сьогодні причісувати нікому. Твоя ідея піде агенту як є. Хочеш нормально — пиши сам.

І до Тьми доходить невеселе: той, хто місяць думав за нього, видихнувся саме того дня, коли думати стало найважливіше. На клієнтському порталі. Постановку писати нікому — крім нього самого.

Тьома сидить над порожнім чатом, і в голові недоречно спливає Олег — сусід-програміст старої школи, зануда, що вічно бурмоче про життя. Минулого тижня в них із ним якраз була суперечка — із тих, які Тьома звик вигравати однією фразою.

— Та вас, стару гвардію, скоро взагалі замінять, — заявив тоді Тьома. — Я он ШІ-кодингом за вечір роблю те, що ви тиждень пиляєте. Пишеш агенту словами, він тобі код. Усе, професія скінчилася.

Олег тоді не образився. Хмикнув і спокійно запитав:

— Словами, кажеш. А ти пробував словами описати щось непросте? Не типову кнопку, а своє, з нюансами. Сідаєш писати агенту — і що точніший хочеш результат, то довшим стає опис. Уточнення за уточненням: «ось тут не так, а ось тут — так». І в якийсь момент, — Олег усміхнувся, — твоє «описання словами» стає таким самим докладним, як код. Тільки людською мовою і без користі. Знаєш, як називається максимально докладний, якісний опис того, що має робити програма? Програмний код. Чим нетиповіша задача, тим детальніше ТЗ — аж поки не виявиться, що простіше одразу написати код, ніж людською мовою пояснювати машині кожну дрібницю.

Тоді Тьома відмахнувся: бурчить дід, трава зеленіша. А зараз, над порожнім чатом на клієнтському порталі, ця фраза раптом розгортається іншою стороною. Олег не лякав його і не захищав свою професію. Олег описував саме те, що Тьомі треба зробити просто зараз: сісти й наперед докладно проговорити, що агенту робити, а чого не можна. Не після аварії — до неї. Проговори він це вчора ввечері — не було б жодного «видалив без дозволу».

— Дурник, — фиркає Тьома сам собі. — Місяць усе повз вуха пропускав.