Як працює майстер

Тьома відкриває ноутбук і ловить себе на тому, що не напружився. Палець завис над тачпадом — за старою памʼяттю він чекає, що зараз відкриється портал і звідти вивалиться щось, що згоріло за ніч.

— Ну? Де горить? — бурмоче він екрану, майже з викликом.

Не горить. Кава, відкритий портал, курсор, що блимає. Гасити нічого. Він перечитує те, що закрив учора: чисто, доведено, сліди на місці.

— Тиждень тому я сюди заходив ніби в палаючу кімнату, — каже він уголос і сам собі не дуже вірить. — Нагенерував «на швидку руку», уночі відвалилося, лізь шукай. А тепер — тиша. Навіть дивно.

Телефон дзенькає. Артем2036, картинка — та сама, яку він бачив у свою найчорнішу ніч.

Раніше він такі змахував, не дивлячись, — мало що там шле цей нік із майбутнього. Тепер палець сам зупиняється, веде по екрану — по дорозі, по розвилці.

— «Поворот, не вирок», — читає він уголос. — Ну так. Та ніч. Я ж тоді з маршруту не зійшов. Залишився і розрулив.

І тут він помічає те, від чого всередині щось тихо єкає. Підпис прийшов цілим. У найтемніші тижні Артем2036 намагався йому допомогти, і ChronoGuard жорстко все цензурував: ховав більшу частину слів під чорними плашками. А сьогодні два слова на видноті, нічого не замазано.

— Відлягло тобі там, чи що, — каже Тьома телефону й кладе його екраном донизу.

Повз проходить Олег — зазирає, що в Тьми на екрані. Дивиться, як Тьома зранку, ще не написавши ані рядка коду, заводить під задачу окрему гілку, накидає коротку постановку, позначає, чим перевірятиме.

— Слухай, — каже Олег, і в голосі другий день немає звичної підколки. — Ти це все вже на автоматі робиш, так? Гілка, план, перевірки. Не пригадуєш — просто робиш.

Тьома знизує плечима.

— Роблю та й роблю. А що, не треба? — Він навіть не одразу врубається, про що Олег. Створити гілку перед роботою — це тепер як помити руки перед їжею: про це не думаєш.

— Памʼятаєш, як ти казав місяць тому? — Олег усміхається, але без зла. — «Та що там, ШІ сам усе зробить, я лише кнопку натисну». Я думав, за тиждень тебе звідси винесуть уперед ногами.

— І таки ледь не винесли, — Тьома не сперечається. Та ніч, коли все розвалилося, для нього тепер не ганьба, а точка відліку. — Просто я тоді думав, що головне — аби ШІ працював без зупинки. А головним виявилося — щоб я його стримував.

Олег фиркає. Стоїть ще секунду, дивиться на екран, де Тьома заводить гілку, і хитає головою — не з насмішкою, а ніби щось прикидає. Потім іде далі. Біля дверей трохи пригальмовує, озирається. Нічого не каже. Але раніше він на Тьому так не озирався.

На столі в Тьми — останнє робоче завдання для launch-порталу. Одна фінальна ключова правка: десь у нарахуванні нагород логіка бреше, полагодити треба так, щоб провести через увесь звичний цикл і передати тімліду без жодного запитання. Не «нібито працює», а доведено, що працює.

— Ех, як хочеться попрацювати з реальними даними — мріє він уголос, позираючи на портал. Закінчу задачі — можна оживити статичну сторінку реальними даними: підтягнути свіжі землетруси в блок-радар, як він робив на карті-радарі та крипто-тікері. Той смак він памʼятає: писати свій проєкт значно цікавіше, ніж лагодити чужий. — Але все по порядку.

Пальці самі тягнуться відкрити в кутку порожній файл — зліпити крихітну іграшку, ну просто так. Тьома перехоплює руку на півдорозі й усміхається.

— Не зараз, — каже він іграшці й закриває файл. — Постоїш осторонь. Спочатку робота.

І тут у телефоні спливає непрочитане. Один із тих приятелів, із ким Тьома до всієї цієї історії крутив швидкі ліві замовлення, — з колишнього життя, де все робилося нашвидкуруч і повз касу: «Слухай, ти ж тепер спец. Запили швиденько сайтик, повз бухгалтерію, кеш на руки. Жодних ТЗ, звітів, на вечір діла. Косар зверху твій».

Тьома читає. Перечитує. «Косар зверху» — палець сам повзе до відповіді. Гроші ж справжні, і роботи там — тьху, на пару годин. Місяць тому він би вже друкував «коли треба?».

І завис. Швиденько, без ТЗ, без перевірок, кеш на руки. Він цю стежку знає. Вона одного разу вже завела його в ту ніч.

Палець так і висить над клавіатурою. Хочеться. Справді хочеться. Він згортає чат — не відповідає ані «ні», ані «так». Нехай зачекає: спершу доведу роботу чисто, потім розберуся. І вже згортаючи, ловить себе: а місяць тому такі повідомлення він не згортав. Раніше такі він хапав першим.