ТЗ пише майстер

1. Формулювання як рефлекс початку роботи

Тьома відкриває чистий TASK_SPEC — раніше за код, першою ж справою. Рука сама тягнеться до бланка ще до думки про те, що «треба б».

— Колись я цього порожнього екрана боявся найбільше, — усміхається він. — Завмирав, як перед контрольною: з чого почати, які слова правильні. А тепер інакше вже не вмію.

Він не поспішає, а вголос проговорює просто в документ:

— Нарахування нагород десь бреше — ось проблема. Як має рахуватися — цільове. Що чіпаємо — scope, чого не торкаємося — сюди. Чим перевірю, з якої гілки почну, де чекпоїнти.

Раніше кожне друге речення виходило розпливчастим, і його доводилося рятувати. Тепер воно лягає щільно з першого разу. Бланк, що колись був обовʼязковою формальністю перед «справжньою справою», став способом самому собі пояснити завдання до кінця — щоб потім не блукати. Не барʼєр перед роботою. Перший її крок.

2. Одне завдання в одному формулюванні, а не два

Найдоросліше в цій формі — те, чого в ній немає. Усередині вже підступає спокуса: впиши сюди ще й live-data, заодно й портал оживлю, навіщо двічі заходити.

— О ні, дружку, — каже Тьома цьому свербінню. — Знаю я тебе.

Він приборкує спокусу. У формулюванні живе лише core fix, один, чистий. Другу частину він відкладає окремим рядком: «на потім, коротким проходом, якщо основний цикл закрито».

І це не бюрократія заради бюрократії — він на власній шкурі знає, чим закінчується, коли в одне завдання запихаєш два: жодне не доводиш спокійно, обидва швидко починають заважати одне одному.

— Зараз усе зроблю, може, встигну ще й магію прикрутити, — проговорює він. — Спершу фікс, який треба зробити. Магія — премія зверху.

Той Тьома, якому хочеться всього й одразу, та ще й ефектніше, всередині нікуди не подівся — у колишні дні цей голос його й вів. Зараз Тьома його чує, усміхається — і спокійно ставить у чергу. Азарт не зник. Просто тепер керує не він.

3. Добре формулювання не потребує порятунку

Тьома віддає бланк Льосі на вичитку. На екрані — той самий TASK_SPEC, який він зібрав за пʼять хвилин, без мук:

# TASK_SPEC — фікс нарахування нагород (reward-flow)
ДЕФЕКТ:     бали за заявку рахуються неправильно (множник рівня бреше)
ЦІЛЬ:       нарахування за правилами з rules.md; лідерборд отримує правильне число
SCOPE:      тільки reward-flow.js
NON-GOALS:  верстку, лідерборд, partner-зону та /legacy не чіпати
ПЕРЕВІРКА:  тест на нарахування — червоний на багу, зелений на фіксі; скриншот лідерборда
ГІЛКА:      fix-reward-flow, чекпоїнти після тесту і після фіксу

Льоха швидко пробігає формулювання й лишає тільки кілька дрібних уточнень — завдання тримається саме, рятувати нічого.

— Чисто, — відповідає Льоха. — Тут і правити нічого. Памʼятаєш, як раніше було? Повернеш формулювання, а в ньому живого місця немає: «Що означає „виправити нарахування“? Яка поведінка правильна? Як зрозумієш, що все готово?». Кожне друге запитання — про те, чого ти сам не сформулював.

— Памʼятаю, — відповідає Тьома. — Ти з мене завдання кліщами витягував. А я ображався, думав, що ти прискіпаєшся.

— А тепер сам усе закрив, ще до мене, — пише Льоха. — Сам план окремо проговорюватимемо?

І Тьома проговорює його сам, не чекаючи:

— Та що там. Спершу план без правок, я його гляну й підкручу, потім уже виконання. Як завжди.

Для Тьоми це вже не окрема техніка. План перестав бути прийомом, який вмикаєш за нагоди, — став просто способом починати: той, хто колись не міг сформулювати навіть просту річ, тепер пише формулювання і план тому, що вміє й хоче, а не тому, що припекло.