Наочний життєвий урок: конкуренція та реальний успіх

Найкраще — ворог хорошого

Коли перекваліфіковують фахівців з інших сфер у програмісти, помітно цікаву річ. Люди, які вже десь працювали, навчаються дуже охоче. І що більший у них досвід поза IT, то завзятіше вони вчаться. А от студенти часом відверто халтурять.

Поспілкувавшись і з тими, і з іншими, легко побачити: студенти до останнього вірять у «чарівне працевлаштування», яке чекає їх одразу після університету. Далі — для тих, хто ще не зняв рожевих окулярів…

Путівник реальним світом

У кожного з нас є потреби: у сімʼї, друзях, домі, роботі, хобі… Але зараз поговорімо про одну з найважливіших і завжди актуальних — бажання добре жити й добре заробляти.

Ця потреба є у більшості людей. Майже кожен намагається задовольнити її через роботу, професію та карʼєру. Логічно прагнути цієї мети завдяки професійному розвитку й самореалізації. Хто з нас не мріяв стати провідним фахівцем, фахівцем міжнародного рівня: визнання, повага, високі доходи, великі можливості — звучить переконливо.

І який же план дій у всіх цих мільйонів і мільярдів майбутніх топових працівників? Досить часто він виглядає так: закінчуємо школу, готуємося до університету, вступаємо, навчаємося, закінчуємо університет. Знаходимо класну роботу, працюємо, робимо блискучу карʼєру, вирушаємо на заслужений відпочинок.

Цей план лише здається правильним, але це не так. Правильний план відрізняється від неправильного тим, що правильний приводить до мети, а неправильний — ні.

Описаний вище план не враховує стільки всього з реального життя, що важко вирішити, як його назвати: примітивним, застарілим чи просто помилковим. Що ж не враховує цей «найпоширеніший план успіху у світі»? Конкуренцію…

Конкуренція

1. Переможець отримує все

5 % найкращих фахівців отримують 50 % усіх грошей. 20 % найкращих фахівців отримують 80 % усіх грошей.

Одні компанії шукають собі співробітника кращого, а інші — дешевшого. Перші не бояться переплатити, але хочуть отримати якнайкраще за ті гроші, які мають. Другі прагнуть заплатити мінімум за ту мінімальну якість, яка їх влаштує.

Ви почнете свій професійний шлях із крайньої лівої частини графіка. Найкраще — опинитися в крайній правій його частині. На вас чекає довгий шлях. Варто якомога швидше перейти бодай у його праву половину. Фахівець із правої частини графіка відрізняється від фахівця з лівої наявністю досвіду, причому якісного.

Поки ви в лівій половині, кількість таких фахівців, як ви, на ринку праці значно більша, ніж попит на них. Отже, це ринок покупця (роботодавця). І вам доводиться конкурувати з такими самими, як ви, за найгіршу вакансію.

Але щойно ви наберете достатньо досвіду і перейдете в праву половину, правила гри починають змінюватися. Попит перевищує пропозицію, і зарплати зростають. 5 років якісного досвіду можуть перерости у зростання зарплати в 10 разів. Тож думайте, придивляйтеся й навчайтеся.

Ще краще — увійти до 5 % найкращих фахівців. Тут ваші гонорари обмежені лише бюджетом клієнтів/роботодавців. Хто хоче найняти найкращого — мусить платити більше за всіх. Майже як на аукціоні.

Розумна й працьовита людина здатна увійти до 20 % найкращих фахівців за 5 років. А за наступні 5 років — до 5 % найкращих. Тут, звісно, потрібно багато займатися самоосвітою й час від часу змінювати роботу. Іноді — працювати понаднормово.

Але не потрібно працювати просто багато й довго. Найкращий фахівець не робить більше — він робить роботу краще. Краще за всіх. Тому його не можна замінити десятьма середніми працівниками.

Якщо на президентських виборах ви отримали 48 % голосів, а другий претендент — 47 %, ви не здобули підтримки більшості й не перевершили конкурента вдвічі. Ви обійшли його на один, усього один відсоток! Але саме ви станете президентом і отримаєте все, а він залишиться ніким і не отримає нічого.

2. Той, хто програв, не отримає нічого

Якщо ви вже вступали до університету, то, можливо, стикалися з тим, що беруть 200 людей, а охочих — 2000. Із 1000 абітурієнтів за конкурсу 10 осіб на місце студентами стануть лише 100, решта 900 не отримають нічого.

Як гадаєте, що буде, коли ви закінчите університет і шукатимете роботу? Конкуренція зросте в рази!

Припустімо, ви закінчуєте цього року юридичний факультет у Берліні. Нехай у Берліні є всього 10 університетів, які разом щороку випускають 1000 юристів. На ринку є дві вакансії із зарплатою $80 000 на рік, 8 вакансій із зарплатою $40 000 і тридцять вакансій у державних організаціях із зарплатою $20 000.

Проблема 1: 1000 «юристів» і всього 40 вакансій. Тобто лише 40 із 1000 юристів отримають роботу за фахом, а решта 960 людей, які витратили 5 років на навчання в університеті, підуть працювати «менеджерами з продажу».

Проблема 2: Ви — один із 40 найкращих юристів-випускників. Які ваші шанси влаштуватися на роботу? Значно менші за 100 %, бо є ще звʼязки, «сімейні» традиції, працевлаштування за знайомствами тощо. Більшість із цих 40 вакансій обіймуть сини, племінниці та онуки топменеджерів цих самих компаній.

Проблема 3: Ви — найкращий випускник свого року, але реального практичного досвіду у вас ще немає. А на хороші вакансії претендуватимуть і люди, які вже 3–5 років працюють за спеціальністю. Вони набули досвіду, репутації та завели звʼязки. Тож, можливо, починати доведеться з самого низу.

Проблема 4: Вам доведеться приблизно 3 роки попрацювати на «безоплатних» роботах заради досвіду й паралельно займатися самоосвітою, і тільки потім ви зможете конкурувати за хороші вакансії з перспективою, майбутнім цінним досвідом і високою зарплатою. Саме цей етап мав би відбуватися в університеті. Але якщо ви навчалися у звичайному університеті, то тепер усе це доведеться робити самостійно.

3. У вас немає нічого

Усе, що у вас є, — це диплом, і в більшості випадків у очах вашого майбутнього роботодавця він не вартий паперу, на якому надрукований. Найчастіше роботодавець знає «реальну ціну» вашого диплома і його мізерну користь порівняно з реальним досвідом.

У вас є вища освіта? А в кого її немає? Дуже багато людей мають вищу освіту. Вона нічого не гарантує. Це радше довідка, що ви — не дурні, і все. Жодних супермодних навичок університети не дають. Зазвичай за рік на реальній роботі ви дізнаєтеся стільки ж, скільки за 4 роки в університеті. Таке життя, хочете ви цього чи ні.