Невища освіта

Поговорімо про освіту. Про те, що це насправді таке. А також про те, чим, всупереч думці більшості, вона не є.

Багато хто асоціює освіту насамперед із закладами, куди вступають після школи. Вважається, що хороша освіта, отримана в достойному та іменитому виші, фактично гарантує людині стабільну й високооплачувану роботу в майбутньому. Проте з кожним роком віра у вищу освіту як у спосіб забезпечити собі гідну професію та безбідне існування на все життя слабшає й руйнується.

Все більше людей розуміють, що 5 років у посередньому виші не наблизять їх до хорошої та добре оплачуваної роботи ні на сантиметр. І проблема не тільки у вишах як таких, а й у нашому ставленні до освіти загалом. Воно поступово змінюється, але не досить швидко для того, щоб устигнути за теперішнім конкуренційним світом, який стрімко глобалізується і розвивається деколи просто неймовірними темпами.

Щоб іти в ногу з часом, перш за все, потрібно вчитися. І тут ми говоримо не про навчання в закладах вищої освіти, а про вміння здійснювати переоцінку цінностей, змінювати усталені шаблони мислення й позбуватися вантажу помилок, які тягнуть нас на дно.

«Безграмотними у ХХІ столітті вважатимуть не тих, хто не вміє читати й писати, а тих, хто не вміє вчитися і переучуватися», — сказав Елвін Тоффлер. Це надзвичайно точне спостереження американського соціолога й письменника.

Що не так із традиційною системою вищої освіти? Нижче ми спробуємо розвіяти деякі міфи стосовно навчання у вишах і освіти загалом.

1. Диплом не дорівнює успішній кар'єрі

Багато людей досі вважають, що навчання в хорошому виші гарантує високооплачувану, висококваліфіковану роботу. Насправді це не так. Загалом кажучи, це твердження ніколи не відповідало дійсності, просто раніше вступ до вишу був чи не єдиним можливим способом потрапити в будь-яку професію, адже інших варіантів отримати необхідні теоретичні знання просто не існувало.

Однак часи змінилися, з'явився Інтернет, і бар'єри на шляху шукача знань хоча й не зруйновано цілком, але помітно знижено. Онлайн-навчання в університетах, спеціалізовані курси з прокачування профнавичок і вивчення інструментів, які щойно з'явилися в тій чи іншій сфері діяльності; розбір складних дисциплін в інтерактивній формі та дистанційне менторство від топових фахівців — можливостей для розвитку безліч. Світ уже зовсім інший, а багато хто продовжує вірити, що шлях до хорошої роботи лежить виключно через виш.

2. Помилковий еталон порівняння

Увесь час аж до того моменту, як вони завершать навчання і почнуть шукати роботу, більшість студентів перебувають у полоні омани, яка зветься помилковим еталоном порівняння. Простіше кажучи, вони порівнюють себе зі своїми однокурсниками, і пишаються, якщо вчаться краще них.

Ця ілюзія зберігається, доки людина не задумається про роботу й не зверне свій погляд в інший бік. Адже якби студенти порівняли себе з людьми, які вже працюють за їхнім майбутнім фахом, то побачили б, що наближаються до мети міліметровими кроками. А з огляду на те, як швидко розвиваються технології в багатьох сферах, — можливо, навіть стоять на місці.

Тому не треба порівнювати себе з однокурсниками. Найкращим критерієм ваших знань і успіхів будуть виконані проєкти та досягнення в роботі, у реальній справі. Порівнювати себе не із сірою масою навколо, а з ринком і рівнем фахівців, які дійсно працюють у вашій професії, — це значно правильніше.

3. Професійне навчання становить лише малу частину від того, що викладають у виші

Коли ви прийдете на роботу, вас запитають про те, що ви вже вмієте робити, а не чому вас учили. Вашого керівника цікавитиме, що ви знаєте і вмієте з того, що потрібно на посаді, на яку ви претендуєте. На жаль, система навчання, що застосовується у вишах, спрямована на те, щоб вкласти в голову студента якомога більше загальних знань, зробивши з нього досить ерудовану та всебічно розвинену людину (якщо пощастить), але аж ніяк не поважного фахівця. Тому, присвятивши отриманню диплома близько п'яти років, вчитися безпосередньо професії більшості випускників доводиться вже після закінчення університету. На першій роботі, знайти яку теж зовсім не просто. Хоча, здавалося б, саме вищий навчальний заклад — це місце, де із вчорашніх школярів роблять професіоналів. Тоді чому в житті виходить по-іншому?

4. У виші не ставлять за мету зробити з вас висококласного професіонала

У більшості вишів навіть не намагаються готувати професіоналів, які зможуть бути справжніми фахівцями відразу після випуску. Це занадто складне й комплексне завдання, яке більшості навчальних закладів, за винятком найкращих, просто не до снаги навіть теоретично (принаймні, у межах традиційного підходу до навчання). Тому викладачі роблять лише те, що можуть, — надають студентам широкий спектр загальної інформації та прищеплюють уміння запам'ятовувати й обробляти дані. Навичка цінна, але застосовувати її для навчання безпосередньо професії доведеться вже самостійно.

5. Відсутність фокусування

Якщо людина вчить більше двох предметів одночасно, вона даремно витрачає час. Вчорашнім школярам і студентам це твердження може здатися помилковим. А от більш досвідчені люди з ним, найімовірніше, погодяться.

У школі такі короткі уроки не тому, що так ефективніше, а тому, що дітям складно зберігати концентрацію понад годину. Але часті перемикання між завданнями заважають мозку ефективно думати. А на роботі з вас вимагатимуть, як із дорослого, і тут часті перемикання між завданнями сильно зменшуватимуть ефективність вашої праці.

Чому, на вашу думку, ми здатні ефективно підготуватися до іспиту в останню ніч перед ним або закінчити більшу частину проєкту за дві години, що залишилися до дедлайну? Ми просто не перемикаємося на інші завдання. Звідси й випливає різко підвищена ефективність. Освоєння різних предметів і наук маленькими шматочками часто є абсолютно неефективним, як порівняти з вивченням однієї теми з повним фокусуванням на процесі.

6. Більшість студентів використовує роки навчання у виші вкрай неефективно

Припустімо, ви щось вчите протягом двох семестрів. У вас дві лекції та два практичних заняття на тиждень. Серйозний підхід за мірками універу. Скільки це складає в годинах? 4 пари по 2 академічних (1,5 звичайних) години — це 6 годин на тиждень. У першому семестрі ми вчимося 4 місяці: вересень, жовтень, листопад, грудень. У другому — ще 4: лютий, березень, квітень, травень. Разом: 8 місяців по 4,5 тижні в кожному, 6 годин на тиждень. 216 годин на рік. Це за умови, що в середньому місяці 180 робочих годин.

Виходить, що будь-який річний курс можна опанувати лише за півтора місяця, а якщо є бажання (або потреба) — всього за місяць. Отже, багаторічне навчання у виші, яке у більшості людей припадає фактично на найпродуктивніші (з погляду здатності засвоювати знання) роки, є одним з найменш ефективних періодів нашого життя.

7. Брак практичних навичок, набагато цінніших за теорію

У житті й на роботі наріжним каменем завжди є результат, досягнення якого потребує практичних дій. А теоретичні знання не варті майже нічого без практики. Саме це є однією з найслабших сторін сучасної вищої освіти — фундаментом програми будь-якого вишу є викладання теорії, застосовувати яку студентам доведеться вже самостійно.

Саме тому найкращі студенти, що закінчили виш із відмінними оцінками, у житті часто не досягають помітних результатів, тоді як нехлюї та двієчники, які часто взагалі не мають вищої освіти, зрештою стають суперуспішними.

Значення в житті має тільки практика. Що більше у вас знань на шкоду навичкам, то менше від них користі. Величезний багаж теорії, що не використовується на практиці, у реальному житті часто виявляється пасивом, який тягне вас униз. Сумно, але це так.

8. У вишах викладають загальні й застарілі знання

Однак навіть теорія, на якій традиційна освіта неминуче робить акцент, часто виявляється не тієї якості. Отак влаштовано світ, що теорія йде за практикою, а не навпаки. Отож знання, що викладають в університетах, часто бувають, так би мовити, не першої свіжості, особливо в тих вишах, які відверто не претендують на місця в рейтингах кращих навчальних закладів світу. Навіть найуспішніші з викладачів, котрі більшу частину власної кар'єри займалися розвитком навички навчання студентів, а не самою професією, яку викладають, не мають і не можуть мати тієї глибини знань, яка є в досвідченого й затребуваного на ринку професіонала-практика.