Чорне вікно

1. Списочок де

— Артеме. Як просувається?

Тьома розвертається разом зі стільцем і робить обличчя людини, поглиненої роботою.

— Чудово, дядьку Олегу. Просто чудово.

— Чудово, — повторює Олег і дивиться на екран поверх Тьоминого плеча. — Я тобі вдень список дав. Вісімнадцять пунктів. Ти з нього щось поставив?

Пауза.

— Ага, — каже Олег. — Бачу, що поставив. Арканоїд ти поставив.

Брехати марно. Виправдовуватися — тим паче: скажеш «я працював» — отримаєш «а список?», скажеш «не встиг» — отримаєш «а чим зайнятий був?». Обидві двері ведуть до однієї й тієї ж неприємної кімнати.

І Тьома робить те, що робить завжди, коли притиснули, — не захищається, а ставить запитання.

— Дядьку Олегу, — каже він із найстурбованішим виглядом, — якраз хотів тебе спіймати. Я там на самому початку застряг. Воно ж усе через термінал ставиться, так? А я в ньому взагалі ні бум-бум. Боюся щось знести не те. Покажеш, як із ним працювати?

І — працює.

Секунду тому Олег збирався відчитувати ледаря, а тепер його питають як майстра. Він навіть трохи розправляє плечі — непомітно, але Тьома ловить. Претензія про список тихо зʼїжджає на другий план, а на перший виходить улюблене: пояснювати, як усе влаштовано, тому, хто нарешті здогадався спитати.

— Ну хоч на це розуму вистачило, — бурчить Олег, але вже іншим тоном. — Правильно, що не поліз навмання. Сідай сюди.

Він підходить до свого столу й розвертає до Тьоми монітор. Там — чорне вікно, у ньому рядки тексту й миготливий курсор.

Тьома мимоволі трохи напружується. Викрутитися-то він викрутився, але тепер доведеться справді слухати.

2. Два способи говорити з компʼютером

— Знаю я це обличчя, — хмикає Олег. — «Хакер. Страшні зелені літери. Зараз як ракету в Пентагон запущу». Розслабся.

— Ну а що це за вікно таке? — Тьома все-таки дивиться з осторогою. — Завжди здавалося — тицьнеш не туди, і все зламається насмерть.

— Дивись, — Олег починає здалеку. — Ось ти з людиною можеш поговорити голосом, а можеш написати в чат. Те саме спілкування, два способи. З компʼютером точно так само.

— Компʼютером ти як керуєш? Мишкою. Бачиш іконку, тицяєш, перетягуєш. Зручно, наочно. Але є й другий спосіб — командами, текстом.

Він показує на чорне вікно:

— Оце і є термінал. Вікно, у якому ти спілкуєшся з компʼютером не мишкою, а словами-командами. Набираєш команду, натискаєш Enter — компʼютер виконує. Ніякий це не хакерський екран із фільмів. Просто інший спосіб давати доручення: замість «знайди іконку й клацни» — «напиши, що зробити».

— А навіщо, якщо мишкою зручніше?

— Тому що командою можна сказати точно й швидко те, що мишкою довелося б робити десятьма кліками, — Олег намагається підібрати картинку.

— Уяви: компʼютер — це великий завод. Мишка — це ходити по ньому ногами й тикати пальцем у речі. Термінал — давати доручення словами. Те саме господарство, два способи ним керувати.

— Продовжуй, — Тьома зацікавився.

3. «Тут»: у термінала завжди є поточна папка

— Тепер найважливіше, без чого потім усе плутається, — Олег робиться серйознішим. — У термінала завжди є поточна папка. Те «тут», де він зараз перебуває. Команди не відбуваються «в компʼютері взагалі» — вони відбуваються в конкретній точці.

Він повертається до заводу:

— Ти на заводі завжди стоїш у якійсь кімнаті. Скажеш «вимкніть усе» — робітники вимкнуть усе в цій кімнаті, а не на всьому заводі. Термінал так само: він завжди «стоїть» у якійсь папці, і команди стосуються її.

Олег відсувається разом зі стільцем і підштовхує Тьомі свою клавіатуру — ту саму, яка клацає як друкарська машинка.

— Давай сам. На моїй машині, нічого страшного не зробиш. Набери ось це.

pwd        # виводить шлях до поточної папки — «де я зараз стою»

— До речі, ось цей значок # і текст після нього — це коментар, пояснення для людини. Компʼютер його не виконує, це я для тебе підписав. У світі команд пояснення так і позначають — через #.

Потім — команда озирнутися, що лежить у поточній папці:

ls         # виводить список файлів і папок «тут»

— Це як оглянути кімнату: що навколо стоїть. ls — скорочення від list, «список».

Тьома набирає з обережністю сапера — на чужій-то машині подвійно — і чекає, що зараз вибухне. Натискає Enter. Не вибухнуло. Термінал просто виводить шлях і список. Нудно, зрозуміло, ніякої темної магії.

— Бачиш, Артеме, — кидає Олег усе тим самим рівним тоном. — Ніхто не вибухнув.

— І все? — Тьома видихає, плечі відпускає. — А я ж думав.

4. Переходимо між папками

— Раз є «тут», — продовжує Олег, — значить, можна й перейти в інше місце. За це відповідає команда cd. Від англійського change directory — «змінити папку».

cd my-project    # увійти до папки my-project (перейти в цю кімнату)

— А якщо потрібної папки ще немає — її створюють командою mkdir, від make directory:

mkdir my-project   # створити нову папку my-project
cd my-project      # і одразу увійти до неї

— Ось тобі весь мінімальний набір, щоб не загубитися, — Олег загинає пальці. — pwd — де я, ls — що навколо, cd — перейти, mkdir — створити папку. Вчити напамʼять не треба. Важливо зрозуміти суть: ти завжди десь стоїш, можеш оглянутися й перейти.

5. Список нікуди не подівся

— Ну ось, — закруглюється Олег. — Вважай, що я тебе не командам учив. Я тебе вчив не боятися. Зараз підеш ставити — там це вікно саме відкриється, і краще б ти розумів, що в ньому відбувається.

Він підводиться, забирає свій кухоль — і вже від проходу добиває:

— І це. Списочок-то нікуди не подівся. Вісімнадцять пунктів, починай згори. Увечері зайду подивлюся, скільки подужав.

Тьома залишається сам.

Відстрочку він собі виторгував — хвилин на сорок, рівно на те, щоб сходити по каву. А вечір попереду все той самий: качати, ставити, чекати, знову ставити, десь залогінитися, десь не запрацює. Вісімнадцять разів поспіль.

Він тоскливо відкриває блокнот на першому пункті.

6. Вісімнадцять в одному

Телефон смикається.

Слідом падає довге повідомлення — цього разу без жодної чорної плашки, наче на інструкції цензура взагалі не поширюється.

Що поставить інсталятор

🤖 ШІ та голос:

• Claude Code — той самий ШІ-агент, тільки справжній, на твоїй машині.
• Handy — утиліта для розпізнавання мовлення. Задачу агенту можна буде не друкувати, а надиктовувати голосом.
• Кілька готових розширень для самого Claude Code.

💻 Середовище розробки:

• IntelliJ IDEA — програма, у якій зручно працювати з проєктом цілком. Одразу з плагінами: JavaRush, Claude Code і підтримка Python.
• VS Code — друге популярне середовище, з тими самими плагінами. Ставиться поруч, щоб ти міг вибрати звичне.

🔧 Під капотом:

Інструменти, на яких усе працює. Окремо розбиратися з ними не потрібно — вони просто мають бути на місці: Node.js і Python, Java і Gradle, а також Git — він знадобиться далі по курсу, щоб зберігати історію проєкту. На Windows разом із ним ставиться Git Bash — той самий термінал, з яким ти щойно познайомився.

🔑 Налаштування та вхід:

Найприємніше. Вводити ключі й логінитися не доведеться: усе готове до роботи одразу після встановлення.

Де взяти і як запустити

Завантажити інсталятор можна за посиланням:

https://javarush.com/downloads/ai_installer.zip

Розпакуй архів — усередині побачиш приблизно таку картину:

JavaRush_AI_Installer/
├── Windows_install.cmd     ← запускати на Windows
├── MacOS_install.command   ← запускати на macOS
├── Linux_install.sh        ← запускати на Linux
├── config/                 ← твої налаштування, дані для входу вже всередині
├── resources/              ← службові файли інсталятора
└── README.txt              ← відповіді на часті запитання

У корені архіву — три файли запуску, по одному на кожну операційну систему. Потрібен лише той, що підходить твоїй: решту двох просто не чіпай. А папки config і resources не видаляй і не переноси — без них інсталятор не спрацює.

Windows — двічі клацни по файлу Windows_install.cmd. Windows може показати синє вікно «Система Windows захистила ваш компʼютер» — так вона реагує на будь-яку програму, завантажену з інтернету. Натисни «Докладніше», потім «Виконати в будь-якому разі».

macOS — двічі клацни по файлу MacOS_install.command. Якщо система скаже, що «не вдається перевірити розробника», натисни на файл правою кнопкою → «Відкрити», а потім у вікні, що зʼявиться, ще раз «Відкрити». Запитає лише один раз.

Linux — відкрий термінал у розпакованій папці (як це робиться, ти вже знаєш — команда cd) і виконай:

bash Linux_install.sh

Що важливо знати наперед

⏳ Установлення займає 20–40 хвилин — завантажується близько гігабайта. Можна займатися своїми справами, але вікно інсталятора закривати не можна, доки він не відзвітує про завершення.

⬛ Відкриється чорне вікно, і це нормально. Ось зараз знадобиться все, що ти щойно дізнався: інсталятор працює в терміналі, і наступні пів години там бігтиме текст. Нічого натискати не треба, просто дай йому доопрацювати.

🔐 Інсталятор попросить пароль адміністратора. На macOS і Linux пароль під час набору не відображається взагалі — ні крапок, ні зірочок. Клавіатура не зламалася і введення не ігнорується: так задумано. Друкуй наосліп і натискай Enter.

⚠️ Архів персональний. Усередині — твої дані для входу в усі інструменти курсу. Не викладай його у відкритий доступ і не передавай іншим: за цими даними заходять під твоїм обліковим записом. Посилання на завантаження давати можна — кожен отримає власний архів.

📄 Хочеш знати подробиці — що саме ставиться, куди кладеться, чого інсталятор не чіпає, які дані збираються і як усе це скасувати, — читай окрему статтю «Інсталятор JavaRush: що він робить з вашим компʼютером». Там розібрано все, без прикрас.

Перевір, що все стало

Коли інсталятор відзвітує про завершення, відкрий нове вікно термінала — старе про нові команди ще не знає — і набери:

claude --version

Якщо у відповідь надрукувалася версія — усе на місці, ШІ-агент стоїть у тебе на компʼютері. Якщо термінал лається command not found — відкрий ще одне нове вікно; не допомогло — зазирни у звіт інсталятора, там буде написано, що пішло не так.

Тьома запускає і відкидається на спинку. У чорному вікні одна за одною біжать стрічки — ті самі вісімнадцять пунктів, тільки їх розбирає хтось інший.

Він дивиться на блокнот з Олеговим списком. Потім на екран. Потім знову на блокнот — і нарешті закриває його та ховає в шухляду.

Вечір, на який він собі виторгував сорок хвилин відстрочки, щойно схлопнувся в пів години очікування.

7. Порядок у проєкті

Поки інсталятор крутиться, Тьома повертається до своїх ігор — і виявляє, що за день розвів у проєкті безлад: файли лежать упереміш, де яка гра, вже не одразу зрозумієш.

І тут до нього доходить, що він і це може не робити руками.

— Слухай, — пише він Сашкові. — Розклади тут усе по-людськи.

Тьома дивиться на охайне дерево файлів і думає, що за один ранок він пройшов шлях від «програми живуть десь у хмарі» до «у мене тут проєкт, і я в ньому навів порядок».

А в кутку екрана все ще біжить інсталятор.

1

Опитування

Знайомство з Claude Code, рівень 1, лекція 5

Недоступний

Знайомство з Claude Code

Знайомство з Claude Code

Відкрити