Невища неосвіта

Поговорімо про освіту — про те, чим вона є насправді. І про те, чим, усупереч поширеній думці, вона не є.

У більшості освіта насамперед асоціюється з вишами, куди вступають після школи. Вважається, що гарна освіта, здобута у гідному та поважному виші, майже гарантує людині стабільну й високооплачувану роботу в майбутньому. Але з кожним роком віра у вищу освіту як у спосіб забезпечити собі гідну професію і безбідне існування на все життя слабшає та руйнується.

Дедалі більше людей розуміють, що 5 років у середньому виші не наблизять їх до гідної й добре оплачуваної роботи ані на крок. І проблема не лише у вишах як таких, а й у нашому ставленні до освіти загалом. Воно поступово змінюється, але недостатньо швидко, щоб устигати за стрімко глобалізованим і конкурентним світом сучасності, який іноді розвивається просто шалено швидко.

Щоб не відставати, передусім потрібно вчитися. Ідеться не про навчання у вишах, а про вміння переосмислювати цінності, змінювати усталені мисленнєві шаблони й позбуватися ілюзій, що тягнуть нас на дно.

«Неграмотними людьми 21-го століття будуть не ті, хто не вміє читати і писати, а ті, хто не вміє вчитися і перевчатися», — сказав Елвін Тоффлер. Дуже точне спостереження американського соціолога й письменника.

Що не так із традиційною системою вищої освіти? Розберімо низку ілюзій, повʼязаних із навчанням у вишах і освітою загалом.

1. Диплом — не дорівнює успішній карʼєрі

Багато людей досі думають, що навчання у доброму виші дає високооплачувану, висококваліфіковану роботу. Насправді це не так. По суті, це твердження ніколи не відповідало дійсності, просто раніше вступ до вишу був чи не єдиним можливим способом потрапити в якусь професію, адже інших варіантів здобути потрібні теоретичні знання просто не існувало.

Але часи змінилися, з’явився інтернет, і барʼєри на шляху шукачеві знань не те щоб геть зникли, але стали помітно нижчими. Онлайн-навчання в університетах, спеціалізовані курси для розвитку професійних навичок і вивчення інструментів, які щойно з’явилися в тій чи іншій сфері діяльності; розбір складних дисциплін в інтерактивній формі та дистанційне менторство від провідних фахівців — можливостей для розвитку безліч. Світ уже зовсім інший, а багато хто досі вірить, що шлях до гарної роботи лежить винятково через виш.

2. Хибний еталон для порівняння

Увесь час аж до моменту, коли завершать навчання і почнуть шукати роботу, більшість студентів перебувають у полоні ілюзії, що зветься хибним еталоном порівняння. Простіше кажучи, вони порівнюють себе зі своїми однокурсниками і пишаються, якщо навчаються краще за них.

Ця ілюзія зберігається, доки людина не задумається про роботу і не зверне свій погляд в інший бік. Адже якби студенти порівняли себе з людьми, які вже працюють у їхній майбутній професії, то побачили б, що наближаються до мети мінімальними кроками. А з огляду на те, як швидко розвиваються технології в багатьох сферах, — можливо, навіть стоять на місці.

Тому не варто порівнювати себе з однокурсниками. Найкращим критерієм ваших знань і досягнень будуть виконані проєкти й успіхи на роботі, у справжній справі. Порівнюйте себе не з «сірою масою» довкола, а з ринком і рівнем фахівців, які реально працюють у вашій професії, — це значно розумніше.

3. Професійне навчання — лише мала частина того, що викладають у виші

Коли ви прийдете на роботу, вас запитають про те, що ви вже вмієте робити, а не чому вас вчили. Вашого керівника цікавитиме, що ви знаєте і вмієте з навичок, потрібних на посаді, на яку претендуєте. На жаль, система навчання, яку використовують виші, спрямована на те, щоб вкласти у студента якомога більше загальних знань, зробивши з нього досить ерудовану та всебічно розвинену людину (як пощастить), але аж ніяк не потрібного фахівця.

Тому більшості випускників доводиться опановувати саму професію — ту, що зазначена в їхньому дипломі, — вже після закінчення навчання в університеті. Ба більше, першу роботу знайти теж зовсім не просто. Хоча, здавалося б, саме виш — це місце, де вчорашніх школярів роблять професіоналами. То чому в житті виходить інакше?

4. У вишів немає мети зробити з вас провідного професіонала

Річ у тім, що в більшості вишів і не намагаються готувати фахівців, які зможуть працювати за спеціальністю одразу після випуску. Це надто складне й комплексне завдання, яке більшості навчальних закладів, крім найкращих, просто не під силу навіть теоретично (принаймні в межах традиційного підходу до навчання).

Тож викладачі роблять лише те, що можуть: дають студентам широкий спектр загальної інформації та прищеплюють уміння запамʼятовувати й опрацьовувати дані. Навичка цінна, але застосовувати її для опанування самої професії доведеться вже самостійно.

5. Брак фокусу

Якщо людина вчить понад два предмети одночасно, вона марнує свій час. Учорашнім школярам і студентам це твердження може здатися хибним. Та досвідченіші люди з цим, найімовірніше, погодяться.

У школі уроки короткі не тому, що так ефективніше, а тому, що дітям важко втримувати концентрацію довше години. Але часті перемикання завдань заважають мозку ефективно думати. А на роботі з вас уже питатимуть як з дорослого, і тут часті перемикання між завданнями суттєво знижуватимуть ефективність вашої праці.

Чому, як ви думаєте, ми здатні ефективно підготуватися до іспиту останньої ночі перед ним або завершити більшу частину проєкту за дві години до кінцевого строку? Ми просто не перемикаємося на інші завдання. Звідси й різко зростає ефективність. Вивчення різних предметів і наук маленькими порціями часто виявляється неефективним порівняно з вивченням однієї теми з повною зосередженістю на процесі.

6. Роки навчання у виші більшістю використовуються дуже неефективно

Припустимо, ви вивчаєте предмет два семестри. У вас дві лекції і дві практики на тиждень. За мірками університету — серйозний підхід. Скільки це буде годин? 4 пари по 2 академічні години (1,5 звичайних) — це 6 годин на тиждень. У першому семестрі ми вчимося 4 місяці: вересень, жовтень, листопад, грудень. У другому — ще 4: лютий, березень, квітень, травень. Разом: 8 місяців по 4,5 тижні у кожному і 6 годин на тиждень. 216 годин на рік. І це при тому, що в середньому в місяці — 180 робочих годин.

Виходить, що будь-який річний курс можна опанувати всього за півтора місяця, а за бажання (чи необхідності) — лише за місяць. Отже, багаторічне навчання у виші, яке у більшості припадає фактично на найпродуктивніші з погляду здатності засвоювати знання роки, є одним із найменш ефективних періодів нашого життя.

— Чим добре навчання у виші?
— Ви безробітний алкоголік, а ваші батьки пишаються вами :)

7. Брак практичних навичок, які набагато цінніші за теорію

У житті та на роботі головне — результат, якого треба досягати практичними діями. А знання теорії майже нічого не варті без практики. Саме в цьому одна з найслабших сторін сучасної вищої освіти: фундаментом програми будь-якого вишу є викладання теорії, застосовувати яку студентам доведеться вже самостійно.

Саме тому блискучі студенти, які закінчили виш із відмінними оцінками, у житті часто не досягають помітних результатів, тоді як ледарі й двієчники, які нерідко взагалі не мають вищої освіти, зрештою стають дуже успішними.

Значення в житті має тільки практика. Чим більше у вас знань на шкоду навичкам, тим менше від них користі. Величезний багаж теорії, яка ніяк не застосовується на практиці, у реальному житті часто виявляється пасивом, що тягне вас униз. Сумно, але це так.

8. У вишах викладають загальні та застарілі знання

Але навіть теорія, на яку традиційна освіта неминуче робить акцент, часто виявляється не належного рівня. Так уже влаштований світ, що теорія йде за практикою, а не навпаки. Тому знання, які викладають в університетах, нерідко бувають, скажімо так, не першої свіжості, особливо у тих вишах, які відверто не претендують на місця в топі найкращих навчальних закладів світу.

Викладачі, найуспішніші з яких більшу частину власної карʼєри займалися розвитком уміння навчати студентів, а не самою професією, яку вони викладають, не мають і не можуть мати тієї глибини знань, яка є у досвідченого й затребуваного на ринку практика‑професіонала.