Цю історію опублікував один з учасників спільноти JavaRush — Max Stern. І якщо вас теж цікавить питання: «Чи не пізно починати?» або ви знаєте людину, яку непокоїть ця думка, просто поділіться цією розповіддю.
Я просто не знав, що запізнився на потяг, от і поїхав
Коли я вперше задумався про зміну професії, моя юність, на жаль, уже минула. Не те щоб дуже давно, але число, що позначає кількість прожитих років, починалося з трійки, а це, як ви, мабуть, знаєте, за мірками менеджерів з персоналу сфери інформаційних технологій вік вельми похилий.
А втім, я й гадки не мав про свій передпенсійний статус. Мені навіть на думку не спало запитати себе: «А не запізно?» Мабуть, ця легковажність мене й врятувала. Якби я на першому етапі навчання натрапив на мотиваційні статті на кшталт «Ніколи не пізно, навіть у ваші сиві 29!», я б захвилювався й вирішив, що, мабуть, не розумію чогось важливого щодо програмування. Скажімо, того, що для цієї діяльності потрібне властиве молодим живлення клітин головного мозку, а у 26 починається незворотна мутація — і все, зливай воду, гаси світло. Або відмовся від задуму, або роби радикальну операцію на мозку. Нагадує поводження із хлопчиками-дискантами з метою зберегти їхні неповторні голоси, доки не огрубіли.
Або візьмімо, приміром, спортивну гімнастику. Через особливості розвитку м'язів у цих спортсменів усе закінчується у двадцять із чимось, а в професійну секцію вже у вісім років не приймуть. Та ще й старим уперше в житті назвуть.
З подібними «молодими» галузями я безпосередньо не стикався. Я вчився на математика, певний час займався наукою, а відтак пішов викладати в ліцей. Середня школа (навіть профільна) — останнє місце, де ви почуєте фрази: «Як? Вам <підставте будь-яке число від 18 до 105> років! Ви не зможете стати вчителем, занадто пізно (рано)» або «У вас зовсім немає схильностей до педагогічної діяльності». Там із руками й ногами відірвуть будь-кого, хто виявить навіть скороминуще бажання сіяти розумне, добре, вічне в умах нашої молоді. Навіть особливо не перевірятимуть на профпридатність. Аби судимості не було (та й те, хтозна…)
Ніколи не чув і про жорсткі вікові обмеження для математиків або інженерів-непрограмістів. От я й вирішив, що треба щось робити, бо в якийсь момент зрозумів: якщо залишуся в школі, то потраплю на повний соцпакет куди-небудь у Кащенко. Або просто довго не протягну. Коли я прийняв рішення змінити професію, математику я любив, як і раніше, до дітей ставився здебільшого з тихою ненавистю або нейтрально, а до своєї зарплати — з легким подивом, з огляду на кількість нервових клітин, які загинули в нерівній боротьбі з юними створіннями.
Добре, піти зі школи — це ідея. А куди піти? В інституті мені подобалося розв'язувати задачі з програмування. Щоправда, їх було мало, і я вже встиг усе забути. Проте я зважився. Я й гадки не мав, що спізнююся на цей потяг, тому просто сів у нього та поїхав.
Як я навчався програмуванню (дуже стисло)
- Вивчав Pascal зовсім трохи у школі.
- Трохи вивчав C та Java в інституті.
- Спробував очні курси з Java — кинув (через 10 років після закінчення вишу).
- Прийшов на JavaRush (за рік після того, як кинув очні курси) — сподобалося, але швидко «злітав», не вистачало часу заглибитися.
- Потім вирішив узятися серйозно. Звільнився зі школи, прихопивши із собою кількох учнів задля репетиторства (до речі, якщо добре себе проявити, на цій ниві можна заробити десь удвічі більше, ніж у школі, за вчетверо менших витрат часу (про економію нервових клітин взагалі промовчу). Продовжував навчання на JavaRush, іноді мучив запитаннями друга-програміста, читав книжки, шукав відповіді в інтернеті — класика!
- Пішов на стажування в компанію, закінчив його.
В якийсь момент я справді зіткнувся з низкою «вікових» проблем, з деякими — безпосередньо, про інші дізнався на форумах або під час спілкування з «колегами по щастю», майбутніми тридцятирічним джунами. Однак чи справжні ці проблеми? Чи пов'язані вони з фізіологічним віком, як у згаданих вище гімнастів, або вони мають соціально-психологічний характер? Нижче я опишу ці чинники. І викрию їх, хоч і не стверджуватиму, що програмістом може стати «от прямо будь-хто».
Чинник номер один. Психологічний бар'єр, або «А годинник все цокає…»
Тільки коли я проходив 20-ті рівні JavaRush і вже починав думати про працевлаштування, я відчув легке занепокоєння і став підозрювати, що я — зовсім не молодий і перспективний, яким себе відчував (і відчуваю). І не тому, що в мене щось виходило гірше, ніж у 17-річного Івана або 23-річного Кирила, з якими я спілкувався на форумі. А тому, що мені весь час бажали успіхів, адже це так нелегко — учитися після 30. А вже влаштуватися джуном і поготів! Не візьмуть, а якщо візьмуть… соромно ж хлопчиськам підкорятися. А ще тому, що постійно натрапляв на статті «Ніколи не пізно» й розумів: раз таке питання стоїть, значить, хтось його ставить.
А якось мій хороший друг-програміст сказав, мовляв, поквапся, інакше діла не буде, твоє резюме взагалі не розглянуть. Тут я й зовсім знітився… І зрозумів, що відчувають дівчата, коли їх увесь час грубими натяками підганяють до заміжжя й народження дітей. Пам'ятаєте в'їдливу фразу, завуальовану під занепокоєння: «А годинник все цокає»?
Я конкретно застопорився й не міг розв'язати жодної задачі. Відкривав IDEA, але не міг набрати жодного рядка: замість свого серцевого ритму я чув цей самий «годинник», причому його цокання було ніяким не цоканням, а боєм, грізним і гучним, як у кремлівських курантів.
Зізнаюся, на деякий час куранти в моїй голові вивели мене з ладу. Я вирішив, що просто втрачаю час, що програмування для новачка у віці тридцяти з гаком років — максимум хобі та що професіоналом мені не стати. У 22 роки я почав учитися гри на гітарі й пішов на свінгові танці. Тільки от гітара й танці займали куди менше часу, і я не плекав надій стати танцюристом або гітаристом-профі. А тут чого чекати?..
Добре, що тривало це самоїдство недовго. Увімкнувся логік. І цей логік сказав, що це все — звичайне нагнітання, що в мене просто психологічна проблема, мовляв, є «23-річні сеньйори», а тут такий дядько — і навіть не джун, і мені за ними ніколи не вгнатися. «Навіщо гнатися? — запитав я себе. — Чи не краще просто чесно продовжувати навчання й подивитися, що з цього вийде?»
І я благополучно продовжив писати код. І що більше писав, то краще це робив. Логічно ж, чи не так?
Чинник два: дорослим гірше дається навчання?
У дорослих дійсно не завжди легко йде навчання. Але це не тому, що в них мізки всихають у 28 років автоматично, чим би 28-річний чоловік не займався в житті. Насправді причина в тому, що багато дорослих просто відвикли від регулярного навчання. Це як спортзал. Ходиш — як мінімум залишаєшся в тонусі або качаєш м'язи, не ходиш — усі показники потихеньку падають. Як у прекрасній, хоч і заяложеній, фразі з «Аліси в Задзеркаллі» про те, що потрібно бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти принаймні вдвічі швидше.
Отож, якщо вам 30 або більше, але ви регулярно займали свій мозок навчанням у широкому сенсі (читали, писали, вивчали іноземну мову, опановували музичний інструмент або авіамоделювання) — вам не буде вчитися складніше, ніж вам було в 20. Тільки тут важливий один момент: ви займалися чимось регулярно. От я вчився постійно. Це були математичні дослідження, потім я вчився, як навчати (цілком серйозно — вивчав дитячу психологію, продумував, як доносити математичну інформацію непідготовленим умам, писав конспекти й так далі), а ще — англійська, танці й гітара. А віднедавна — бокс.
Я вчителював кілька років і з усією відповідальністю заявляю: дитячий вік украй переоцінений. Я зустрічав неймовірно, немислимо тупих дітей, вибачайте на грубому слові. Вони сиділи на уроках, як дев'яносторічні аксакали, або ні — як курці опіуму. У восьмому класі вони були не в змозі скласти прості дроби, а дехто мав дуже туманне уявлення про множення. Але також я зустрічав і вкрай слабких учнів, які починали вчитися й розвивали в собі здібності. Я бачив дуже обдарованих дітей і впевнений: якщо не трапиться чогось страшного, з них вийдуть не менш обдаровані дорослі.
Так само я зустрів свою дорослу однокласницю, в якої була хронічна «трійка із жалості» з англійської. У 29 років вона зайнялася англійською, вивчила мову і зараз працює з перекладами, а водночас і мене піднатаскала.
Так, є такі речі, з якими діти справді впораються краще. Але це не програмування, повірте. Якщо ви відвикли від процесу навчання, важливо спробувати знову звикнути до нього, дати собі час саме на це, на формування звички. Можливо, тим, хто «відвик», варто було б походити на очні курси (навіть необов'язково на програмування), а потім уже братися до JavaRush або самостійного вивчення програмування. Якщо ви не готові або не хочете багато вчитися, тоді — так. Вам дійсно вже запізно. Навіть якщо вам 20.
Чинник три: брак часу
Із цим аспектом я зіткнувся на початку своїх намагань. У школярів і студентів дві третини активного часу присвячено навчанню в тому чи іншому сенсі. Тому поява ще одного навчального предмета для них не така помітна й критична, якщо правильно організувати процеси.
А в мне половина часу йшла на роботу, ще частина — на особисте життя, годину на день я приділяв хобі, частину — відпочивав (але найчастіше перевіряв остогидлі домашки). Ну і спав інколи. З моїм графіком, навіть за повної відмови від хобі, часу на серйозне мозковитратне навчання мені не вистачало. Я надто втомлювався на роботі.
Мабуть, це дуже важкорозв'язуване питання для більшості людей. Момент навчання потрібно узгодити із близькими, відмовитися від якихось розваг, продумати систему занять і не філонити, незважаючи на втому. Я звільнився легко, адже, по-перше, заздалегідь продумав шляхи отримання доходу (репетиторство), а по-друге, знав, що я завжди зможу повернутися в школу з описаних вище причин. Тому тут я не буду кричати: «Це легко, просто зроби це». Це не так. Особливо коли є сім'я. Проте в більшості випадків можна придумати спосіб. Моя заміжня подруга, наприклад, скоротила на роботі кількість перекурів і балачок із колегами. Підрахувавши їх, вона зрозуміла, що на це йде близько двох годин робочого часу. Вона почала працювати інтенсивніше і вивільнила ще годину. У підсумку вона все встигала й вивільнені дві-три години проводила на JavaRush. До речі, саме вона привела мене на цей сайт. І — так, вона вже Middle. І вона моя ровесниця. Висновок такий: проблема серйозна, але в багатьох випадках рішення існує. Радикальне, як моє, чи раціоналізаторське, як у моєї подруги, чи ще якесь. Спробуйте його хоча б пошукати.
Чинник чотири: чийсь комплекс вахтера, або «Ах, ця дівчинка-ейчар…»
Мені завжди було легко спілкуватися з людьми, набагато старшими або набагато молодшими за мене. Але, проаналізувавши знайомих, я зрозумів, що це далеко не завжди так, що я в цьому плані досить незвичайний. Не знаю вже, чому так склалося, але це потрібно міняти. І в ІТ, і просто в житті.
Хоча на всіх ІТ-форумах і трублять про те, що «важливий не вік, важливі знання», насправді на відбір резюме вік часто впливає. Особливо якщо йдеться про стажування в компаніях. Мій знайомий ходив на непогані платні очні курси програмування й сказав, що в їхній групі найрозумніший хлопець — мого віку, його постійно хвалив викладач. Викладач, до речі, чудовий, працює програмістом, Java Senior (перед відбором на стажування, на яке я потрапив і закінчив, я отримав від нього кілька неоціненних консультацій). Також у групі в цього викладача навчалося двоє студентів університету. Один «хороший», другий — «нулячий».
Отож хлопці з цієї групи подали заявку на стажування (не те, яке пройшов я, а інше), закінчивши навчання з курсу «Java Enterprise, Spring, Hibernate». З усієї групи прийняли двох осіб, кого б ви думали? Правильно, двох студентів. Навіть того «нулячого». Він, щоправда, швидко вилетів з того стажування, але факт лишається фактом: йому дали шанс виключно через вік, так само, як найперспективнішій людині з цієї групи — шансу не дали, і теж через вік. У підсумку «перспективний» став програмістом, але йому, «дідусю», довелося сильно напружуватися.
На моє резюме з датою народження я не отримав жодного відгуку, а щойно прибрав її — діло пішло. Ну справді, HR-менеджери, ви це серйозно? Інша справа, коли я вже прийшов на співбесіду і зміг прихилити людей до себе, то вік дійсно вже відіграє меншу роль, і на перший план дійсно виходять знання і вміння спілкуватися. Отже, моя вам порада: видаляйте дату народження і видаляйте відомості, що говорять про ваш вік, із соцмереж (менеджери з персоналу іноді їх переглядають). Нехай про вас судять не за віком.
Заради справедливості зазначу, що є відмінні HR-менеджери, які не відсівають «великолітні» резюме.
Висновки
- Програмування — не балет. Не спів дискантом. Не спортивна гімнастика. Тут вікові зміни самі по собі не відіграють фатальної ролі. Важливішим є спосіб життя.
- Важливо подолати психологічний бар'єр. Молоді хлопці на більш високих посадах? Подумаєш, навіщо ви взагалі себе з ними порівнюєте, годі вже потенційними посадами мірятися. Поміряєтеся згодом. Уже занадто пізно, щоб стати профі в новій діяльності? Ну OK, можливо, ви не станете таким віртуозом програмування, яким би ви стали, якби почали в 17 (та й те — не факт), але пристойні середнячки на Java-проєктах потрібні не менше, ніж «зірки», а то й більше. Якщо вам подобається програмування або ви вмієте логічно мислити й маєте твердий намір піти у сферу, де нормально платять, — сміливіше робіть перший крок.
- Час для регулярного навчання треба приділити обов'язково. Це дійсно проблема для дорослої людини, обтяженої роботою та сім'єю, але в багатьох випадках її можна розв'язати, якщо добре пошукати. Проаналізуйте, чим ви займаєтеся протягом робочих днів і на вихідних, подумайте, від чого можете відмовитися, що піддається реорганізації — і вперед.
Вчитися ніколи не пізно, сказав той, хто ніколи не припиняв навчання. Якщо ж у вас перерва десять років або більше, буде справді складно. Можливо, варто приділити пару місяців якомусь простішому хобі або піти на курси — просто щоб спробувати звикнути до процесу навчання. Якщо ж ви й так навчалися (абияк і абичого), тоді вивчення програмування для вас не проблема, принаймні — не вікова. - Пункти 2–4 для вас вирішувані? Значить, вам не запізно бути програмістом. І я не питаю, скільки вам років=).
- Не дуже розумний HR-менеджер — це серйозна перешкода для дорослого кандидата, але її можна подолати. Коли розсилаєте резюме, все-таки відгородіть незнайомців від інформації про свій вік. Хай дивляться на стек технологій і ваше вміння спілкуватися.
- Пізно — лише якщо вам ліньки вчитися й крутитися, якщо ви не готові нічим пожертвувати задля навчання та ніяк не можете приділити йому час. І в цьому разі запізно навіть якщо вам 19.